З Азією утворює континент Євразію, займає 8% поверхні Землі; площа 10 532 000 км². Європа повністю лежить у Північній півкулі між 36° пн. ш. і Північним Льодовитим океаном. Майже 2/3 території займає велика плоска рівнина, на якій розташована вся Європейська частина Росії, і простирається на захід до "низинних територій" і Біскайської затоки. За традицією умовну межу Європи на суходолі проводять вздовж східного підніжжя Уралу, ріки Емби, Кумсько-Маницької низовини; Чорне море, Босфор та Дарданелли відокремлюють Європу від Азії, Ґібралтарська протока - від Африки; часто до Європи зараховують Кавказ. Протяжність вздовж меридіану - 4300 км, вздовж паралелі - 5000 км.Найбільш розчленована частина світу (півострови становлять 1/4 території Європи; острови займають близько 730 тис. км²). Середня висота - 292 м; гора Ельбрус (5642 м) на Кавказі є найвищою в Європі; пік Монблан (4807 м) - найвища гора в Альпах; найнижча точка - на узбережжі Каспійського моря (28 м нижче рівня моря). Гори й височини належать до 3 рівнів складчатості; каледонської (Скандинавські гори, Каледонські гори), герцинської (Іберійський масив, Центральний масив, Воґези, Арденни, Урал) та альпійської (Піренеї, Альпи, Карпати, Апенніни, Стара Планина, Динарські гори).

Найбільші рівнини: Східно-Європейська платформа, Скіфська платформа, Паданська рівнина, Паризький басейн. Діючі вулкани: Гекла, Везувій, Етна, Стромболі. Майже уся Європа лежить у зоні помірного клімату; у південній частині Європи субтропічний клімат (середземноморський), на півночі - субполярний; річна кількість опадів - 500-800 мм, в горах (особливо на західних схилах) - понад 2000 мм (над Которською затокою 4650 мм). Озера найчастіше зустрічаються у північній частині Європи; найглибші - біля підніжжя Альп (Комо, Ґарда, Женевське, Боденське). Озера (площею більш 5100 кв. км) включають Ладожське, Онезьке, Чудське. Основні ріки (довжиною більш 800 км): Волга, Дунай, Дніпро, Урал, Дон, Печора, Дністер, Рейн, Луара, Ельба, Вісла, Одер, Прут, Рона; Льодовики - на Шпіцберґені, Новій Землі, в Ісландії, в Альпах та Скандинавських горах (разом 120 тис. км²). Натуральна рослинність значною мірою змінена або знищена людиною; стан лісів постійно погіршується. Родовища нафти та підземного газу (у Північному морі, Баку), вугілля (Рур, Верхньосілезький, Донецький,  Печорський, Підмосковний басейни), залізних руд (Курська магнітна аномалія, Лотаринґія, північ Скандинавії), кольорових металів, бокситів, кам'яної солі та соди.

Європу населяє 729 млн. мешканців (13% світового населення - 1994); щільність населення без Росії - 97 мешканців на км² (у 2 рази перевищує середньосвітову), найбільша (200-370) - в Нідерландах, Бельгії, Великій Британії та Німеччині, найменша (3-15) - в Ісландії, Норвегії та Фінляндії; натуральний приріст у 12 країнах від'ємний (в Латвії, Естонії та Росії - нижче 5%); бл. 20% усього населення - у віці 15 та менше років; у віці 65 та більше - 15%. У містах мешкає понад 70% населення; найбільші міські аґломерації: Париж, Москва, Лондон, Санкт-Петербурґ. Найбільші міста (з населенням більш 1,5 млн.): Афіни, Барселона, Берлін, Бірмінгем, Бухарест, Будапешт,  Відень, Варшава, Гамбурґ, Київ, Лісабон, Лондон, Мадрид, Манчестер, Мілан, Москва, Париж, Рим, Санкт-Петербург, Стамбул, Харків.

Продукція: майже 50% усіх машин, що випускаються у світі, виробляється в Європі (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Росія, Грузія, Україна, Латвія, Бєларусь, Великобританія); споживання добрив на сільськогосподарських угіддях у 4 рази більше, ніж на будь-якому іншому континенті; сільськогосподарська продукція Європи складає 43% усього світового виробництва ячменя (Німеччина, Іспанія, Франція, Великобританія), 41% світового виробництва жита (Польща, Німеччина), 31% світового виробництва вівса (Польща, Німеччина, Швеція, Франція) і 24% світового виробництва пшениці (Франція, Німеччина, Великобританія, Румунія); Італія, Іспанія і Греція виробляють більш 70% маслинової олію, виробленої в світі.

Від Північної Америки відокремлена Беринґовою протокою, від Африки Суецьким каналом і Червоним морем, від Європи протоками Босфор і Дарданелли; умовний континентальний кордон з Європою проходить Східним Уралом і берегом Каспійського моря; 44,4 млн. км&sup2 (разом з поверхнею Каспійського моря) - близько 30% материкової поверхні Землі; найбільша меридіальна протяжність 8400 км, паралельна 8590 км. Розчленована берегова лінія (довжина 62 тис. км); численні півострови (Аравійський, Індійський, Індокитай, Мала Азія, Таймир) і острови (архіпелаги: Малайський, Філіппінський, Японський). В Азії знаходиться найвища вершина Землі Джомолунґма (Еверест - 8848 м) і найглибша западина - Маріанська (10924 м); середня висота 950 м. Близько 75% поверхні Азії становлять гори і височини між Середземним морем й узбережжям Тихого океану; в центральній частині Азії найвищі на Землі гори (Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш), високо розташовані височини (Тибетська, Монгольська), а також великі западисті улоговини (Кашґарська, Джунґарська); розлогі низовини в північно-західній частині (Західносибірська, Туранська) і прибережній зоні (Маньчжурська, Китайська, Індостанська). Безстічні простори, переважно пустельні улоговини, займають 37% поверхні Азії. Клімат від субполярного та полярного на крайній півночі до тропічного, дуже вологого на південному-сході і тропічного дуже сухого на південному заході, на більшості території виразно континентальний; на півночі тундра і зона хвойних лісів тайги (район вічної мерзлоти), в центральній та південно-західній частині степи, що переходять в напівпустелі та пустелі, на південному сході мусонні та тропічні ліси. В Азії проживає 3,4 млрд. населення (60% жителів Землі), переважно жовтої та білої рас (на заході); близько 90% населення зосереджено у південно-східній Азії, високогірні простори та пустелі незаселені; рівень урбанізації від понад 90% (Синґапур, Кувейт, Ізраїль) до 10% (Непал, Оман, Камбоджа, Бутан); найбільші міські агломерації: Сеул, Шанхай, Токіо, Пекін, Бомбей, Калькутта. Азія є колискою великих релігій: буддизму, індуїзму та ісламу. 

Площа 30,3 млн. км² (з островами); населення понад 700 млн. осіб; найбільша довжина з півночі на південь - 8 тис. км, із заходу на схід - 7,5 тис. км.; суцільний континент (острови і півострови - близько 5% території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня - Капськими і Драконовими горами; понад 70% поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка - вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини ( долина ріки Конґо, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки - Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне - від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночу), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовших у світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустелях ріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великі запаси артезіанської води; 30% площі континенту - безстічні території; в Африці живе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі - білої); густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км&sup2 в долині Нілу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент - міське населення становить близько 34%. Африка, другий за площею континент, у три рази перевищує розміри Європи, площа 30097 тис. кв. км. Найбільші міста (з населенням більше 1 млн.) - Каїр, Алжир, Лагос, Кіншаса, Абіджан, Кейптаун, Найробі, Касабланка, Аддіс-Абеба, Луанда, Дар-ес-Салам, Ель Гізу, Ібадан, Дуала, Могадішо; в центрі переважає однорідне плато, на півдні середня висота над рівнем моря становить1070 м, а на півночі блазько 400 м над рівнем моря. Середня висота Африки над рівнем моря становить 610 м, що в два рази більше ніж у Європі. Найвищі точки - гора Кіліманджаро 5900 м і гора Кенія 5200 м, найнижча точка - Лак Ассаі в Джібуті становить -144 м. Африка має кілька широких естуаріїв і тому в порівнянні з іншими континентами в неї відносно коротка берегова лінія (24000 км). Географічні екстремуми континентальної частини: мис Хафун на сході, мис Альмаді на заході, Рас Бен Секка на півночі і мис Агульхас на півдні. Сахель - це вузький пояс савани і рідколісся, що покриває 700 млн. гектарів у західній і центральній Африці; 75% площі континенту знаходиться в тропічній зоні, особливості: Велика рифтова система, у якій знаходиться основна кількість великих озер східної Африки (крім озера Вікторія), Атлаські гори на північному заході, Драконові гори на південному-сході, пустеля Сахара (найбільша пустеля у світі) на півночі, пустелі Намібійська, Калахарі і велика пустеля Кароо на півдні, ріки - Ніл, Заїр, Нігер, Замбезі, Лімпопо, Вольта і Померанчева; виробництво 30% світового видобутку корисних копалин, включаючи діаманти (51%) і золото (47%); 11% світового видобутку сирої нафти, 58% світового виробництва какао (Берег Слонової Кості, Гана, Камерун, Нігерія), 23% кави (Уганда, Берег Слонової Кості, Заїр, Ефіопія, Камерун, Кенія), 20% світового виробництва арахісу. (Сенегал, Нігерія, Судан, Заїр) і 21% твердої деревини (Нігерія, Заїр, Танзанія, Кенія); населення 610 млн. (1988).

Північна Америка - материк у західній півкулі, північна частина Американського континенту Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринґовою протокою; до Північної Америки належить Центральна Америка, численні острови (Ґренландія, Баффінова Земля, Куба) і півострови (Лабрадор, Флорида, Каліфорнія); 24,2 млн. км² протяжність з півночі на південь - 7,2 тис. км, із заходу на схід - 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м, найвища точка в Кордильєрах (г. Мак-Кінлі, 6193 м), найнижча - в Долині Смерті (86 м нище рівня моря); понад 64% території має висоту понад 300 м; вздовж західного узбережжя - гори Кордильєри (сейсмічно активна область) з внутрішніми височинами (плато Колорадо, Мексиканське плоскогір'я); у внутрішніх районах - Центральні та Великі рівнини; на сході - гори Аппалачі, східне узбережжя низинне; у Північній Америці є всі кліматичні зони північної півкулі: на півночі полярна, далі зона помірного клімату, субтропічна, тропічна і екваторіальна в Центральній Америці; в Кордильєрах гірський клімат; найдовша ріка - Міссісіпі з Міссурі; численні озера льодовикового походження, на межі Канади і США - Великі озера; на півночі арктичні пустелі, тундра, хвойні ліси, далі на півдні - мішані та листяні, в центральній частині континенту прерії, на південному заході - район пустель і напівпустель; в південній частині субтропічні ліси; в Кордильєрах високогірні хвойні ліси та альпійська рослинність, на узбережжі Центральної Америки - екваторіальні ліси; у Північній Америці проживає 8% населення світу, переважно білої раси, а також негри й індіанці. Значні території безлюдні (переважно на півночі Канади), найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя США; три четверті населення Північної Америки проживає в містах; найбільші міські агломерації: Нью-Йорк, Мехіко, Лос-Анджелес, Чикаґо, Сан-Франциско. Північна Америка, третій за величиною материк (включаючи Гренландію і Центральну Америку), у два рази більший за Європу; площа 24 млн. кв. км; найбільші міста (населення більше 1 млн.): Мехіко Сіті, Нью-Йорк, Чикаго, Торонто, Лос-Анджелес, Монреаль, Гвадалахара, Мотеррей, Філадельфія, Х'юстон, Гватемала-Сіті, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго, Даллас; рельєф: крайня північна точка материка - край півострова Бутія у канадській частині Арктики; крайня західна точка на материку - мис Принца Уельского, Аляска; крайня східна точка знаходиться на південно-східному узбережжі Лабрадору; найвища вершина - гора Мак-Кінлі, Аляска (5194 м); найнижча точка - Бедуотер у Доліну Смерті (-86 м). Великі рівнини, що простягнулися на території Канаді і США, оточені гірським поясом на сході: Аппалачі, високогір'я Лаврентія; а на заході - Скелясті гори, Берегові гори, Каскадний хребет, С'єрра-Невада. Західні хребти простягнулися на південь до Мексики (С'єрра-Мадре). Водна система ріки Міссісіпі охоплює центр Великих рівнин до Мексиканської затоки; низькі прибережні рівнини Атлантичного узбережжя спускаються до затоки Св. Лаврентія, затоки Фунді, затоки Делавер і Чесапікскої затоки. Ріка Св. Лаврентія і Великі Озера утворюють півмісяць (з озерами Вінніпег, Атабаска, Велике Ведмеже і Велике Невільниче) навколо гір Канадсько-Лаврентійського щита, звідки бере початок ріка Гудзон. Гренландія (найбільший острів Землі, не рахуючи Австралії) з високим, покритим льодом плато із сильно порізаною береговою лінією (фіорди); особливості: озеро Сьюперіор (найбільший запас прісної води у світі); Великий Каньйон на ріці Колорадо; Національний парк Редвуд; у Каліфорнії ростуть найвищі у світі дерева; пустелі: Долина Смерті, Мохаве, Соноран; ріки (довші 1600 км): Міссісіпі, Міссурі, Макензі, Ріо-Гранде, Юкон, Арканзас, Колорадо, Саскатчеван-Боу, Колумбія, Ред, Піс, Снейк; виробництво: великі запаси природних ресурсів і широкий внутрішній ринок дозволяють США бути могутньою державою, що не залежить від експорту, і самою впливовою країною континенту. Канада - найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію і лляного насіння; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика – найбільший у світі постачальник срібла і четверта по добутку нафти. У США найбільше в світі виробництво солі і друге нафти і бавовни; майже 30% світового виробництва говядини і телятини одержують у Північній Америці; населення 395 млн. (1990).

Південна Америка - материк у західній півкулі, південна частина Американського континенту. Сполучена з Північною Америкою Панамським перешийком; від Антарктиди відокремлена протокою Дрейка; 17,8 млн. км² суцільний континент (півострови і острови - 1% площі); протяжність з півночі на південь - 7,4 тис. км, із заходу на схід - 5,2 тис. км; середня висота поверхні 655 м, найвища точка в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча - в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря); понад 49% поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5% - понад 2000 м; вздовж західного узбережжя тягнуться гори Анди з діючими вулканами: Льюльяйльяко (6723 м - найвищий на земній кулі), Котопахі, Санґай і Пірашу; на сході від Анд низовини: Оріноко, Амазонська (найбільша на земній кулі), Болівійська і Ла-Платська; у східній частині континенту розташоване Бразильське плоскогір'я, в північно-східній - Ґвіанське, на півдні - Патаґонія; в Південнії Америці є всі кліматичні зони південної півкулі: від екваторіальної на півночі, далі тропічної, субтропічної, зони помірного клімату і субполярної зони на крайньому півдні; в Андах гірський клімат; найбільша за поверхнею басейну і водними ресурсами - ріка Амазонка; озера Маракайбо, Патус, Тітікака, Поопо. В басейні Амазонки вологі вічнозелені ліси, на височинах - сухі ліси і чагарники, савани; в центральній частині Анд рослинність пустель і напівпустель, у Патаґонії - степи, на крайньому півдні Вогняної Землі - субарктична тундра; багата фауна; в Південній Америці живе 5,6% населення світу: індіанці (головним чином в районі Анд), білі європейці та чорні африканці, мулати, метиси і самбо; значна частина території безлюдна (переважно басейн Амазонки); найгустіше заселене східне узбережжя; 2/3 населення проживає у містах; міські агломерації: Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес.Південна Америка, четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13% поверхні суші Землі), що простягнувся до півдня від Центральної Америки; площа 17864 тис. кв. км; найбільші міста (населення більше 3,5 млн) Буенос-Айрес, Санто-Паулу, Ріо де Жанейро, Богота, Сантьяго, Ліма, Каракас; рельєф: займаючи південну частину суші в західній півкулі, Південно-Американський континент простягнувся від Пойнт Галлінас на Карибському узбережжі Колумбії до мису Горн на південному краї острова Горн, що знаходиться поруч з Вогненною Землею. Сама південна точка суші - мис Фровард на півострові Брунсвік, південне Чилі. Максимальна ширини континенту (5120 км) між Пойнт Паріньяс (Перу) на заході і Пойнт Кокейрос до півночі від Ресіфі (Бразилія) на сході; 5/6 континенту лежить у південній півкулі, а 2/3 у межах тропіків; особливості: озеро Тітікака (саме високогірне судноплавне озеро у світі), Ла Пас (сама високогірна столиця світу), пустеля Атакама, руїни інків у Мачу Пікчу, ріки: Амазонка (найбільша у світі і друга по довжині), Парана, Мадейра, Санто-Франциско, Пурус, Парагвай, Оріноко, Арагуайа, Негро, Уругвай; виробництво: 44% світового виробництва кави (Бразилія, Колумбія), 22% какао (Бразилія), 35% - цитрусових фруктів, м'яса (Аргентина, Бразилія), соєві боби (Аргентина, Бразилія), бавовна (Бразилія); Аргентина є другим у світі виробником соняшника, Бразилія - найбільший у світі виробник бананів, другий у світі виробник цинку і третій - марганцю, тютюну і манго; Перу другої у світі виробник срібла, Чилі найбільший у світі виробник міді; населення: 285 млн. (1988), щорічний рівень приросту з 1980 по 1985 склав 2,3%.

Австралія - (Australia, від латинського australis - південний) - континент, розташований у Південній півкулі Землі. Меридіанн, зі сходу і півночі - морями Тихого океану: Тасмановим, Кораловим, Тиморським і Арафурським. Береги розчленовані слабко, великі затоки – Карпентарія на півночі і Велика Австралійська на півдні; єдиний великий півострів – Кейп-Йорк. Австралія - найменший з материків. Його площа складає 7631,5 тис. км2 (з островами Тасманія, Кенгуру, Мелвіл та ін. близько 7704,5 тис. км2). Острів Тасманія відділений від Австралії протокою Басса] шириною 224 км. Уздовж східного узбережжя Австралії на 2300 км простягається Великий бар'єрний риф. У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95% поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря. Головні орографічні одиниці:Західно-Австралійське плоскогір'я - середні висоти 400-500 м, з піднятими краями: на сході - хребет Масгрейв (м. Вудрофф, 1440 м) і Макдоннелл (м. Зил, 1510 м), на півночі - масив Кімберлі (висота до 936 м), на заході - плосковершинний пісковий хребет Хамерслі висотою до 1226 м, на південному заході - хребет Дарлінг висотою до 582 м. Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі озера Ейр найнижча точка Австралії - 12 м нижче рівня моря. На південному заході - хребет Фліндерсі Маунт-Лофті. Великий Вододільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір'я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії - гора Косцюшко, 2230 м. Велика (західна і центральна) частина Австралії належить до області стародавньої Австралійської платформи, що включає також північне, західне і південне підводне продовження материка, Арафурське море і південь острова Нова Гвінея. Східну окраїну Австралії складає Східно-Австралійський складчастий геосинклінальний пояс, що розвивався протягом протерозою і фанерозою. Австралійська платформа має архейсько-нижньопротерозойський фундамент, складений глибокометаморфізованими вулканічними породами основного складу і теригенними опадами, перетвореними в гнейси і заміщені граніти. Породи архею виступають на заході (брили Пілбара і Калгурлі), у центрі (хребет Масгрейв). У Північній Австралії дрібніші брили архею, перекриті протерозойським осадовим чохлом, розділені вузькими геосинклінальними складчастими системами нижньопротерозойського віку. Східно-Австралійський складчастий пояс за віком поділяється на заході і сході на три системи: Аделаїда (пізньобайкальська-ранньокаледонська), що виклинюється на північ; Лакланська (каледонська), що продовжується на південь у Тасманію; Система Нової Англії (герцинська), відокремлена від попередньої пізньопалеозойським крайовим прогином Боуен-Сідней. Дві останні системи нерідко поєднуються в історичному змісті за назвою Тасманської геосинкліналі. Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). У верхньопалеозойських, а також більш молодих утвореннях на сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія, прогин Амадієс) відкрито також поклади нафти і газув осадових відкладах різного віку. Органічний світ Австралії із середини крейдового періоду розвивався в умовах тривалої ізоляції, тому флора материка дуже своєрідна (до 75% видів ендеміки) і виділяється в Австралійську область. Найбільш характерні для неї евкаліпти й акації. Про докрейдяні сухопутні зв'язки Австралії з Південною Америкою та Африкою свідчать загальні сімейства протейних і деяких хвойних, південні буки та ін. Флористичні зв'язки з Малайським архіпелагом і островами Меланезії у неогені обумовили малезійський характер флори тропічних лісів північних і східних районів Австралії при значному її ендемізмі. Рослинний покрив Австралії відбиває як історичні особливості його формування, так і сучасні гідротермічні умови, у першу чергу ступінь зволоження території. Окраїни материка (крім західної) зайняті вологими лісами - вічнозеленими тропічними на північному, евкаліптовими підтропічними на південному сході і південному заході. Зі збільшенням континентальності клімату у глиб материка вологі ліси змінюються тропічними і підтропічними сухими евкаліптовими лісами, рідколіссями і саванами. У сухих внутрішніх частинах Австралії розвинуті чагарникові і трав'янисті формації. Перевага чагарникових заростей - скребів у напівпустелях і злакових у пустелях - специфічна особливість Австралії. Найбільше значення серед рослинних ресурсів Австралії мають природні пасовища в областях напівпустель і саван. Ліси товарного значення займають близько 2% площі материка. Велика частина їх складається з евкаліптів, які дають тверду деревину, що не піддається гниттю, цілющі олії і камедь. Своєрідність тваринного світу Австралії дозволяє виділити її в особливу Австралійську область. Фауна Австралії відрізняється стародавністю, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки дінго, завезеного людиною). На материку збереглися представники фауни мезозой і третинного часу, у тому числі більшість існуючих на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців - однопрохідні яйцекладні єхидна і качкодзьоб. Багато тварин Австралії винищені в результаті полювання і зміни ландшафту внаслідок господарської діяльності людини. Завезення кроликів, що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатів.

Антарктида (від грец. αντι — проти та грец. αρκτικος — північний, «протилежний Арктиці») — континент у південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Південним океаном, охоплює приблизно 10 % суходолу Землі. Там розташовані 90 % світових запасів криги, в яких сконцентровано 70 % прісної води на Землі.

Загальна площа поверхні — 13 900 000 км², без шельфових льодовиків 12,6 млн км² звуженням між морем Веделла і морем Росса.

Територія Антарктиди ділиться на географічні площі та області, які були відкриті роками раніше різними мандрівниками. Область, досліджувана і названа на честь відкривача (або інших осіб), називається «земля».

Крім того, до Антарктиди належать Південні Оркнейські, Південні Шетландські острови, острови Баллені і Беркнер.

Найпівнічнішою точкою континенту є мис Прайм-Хед

Антарктида — найвищий континент Землі, середня висота поверхні континенту над рівнем моря становить понад 2000 м, а в центрі континенту досягає 4000 метрів. 99,5 % поверхні покриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня товщина 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м), під яким прихований континентальний рельєф і лише 0,3 % (близько 40 тис. км ²) її площі вільні від льоду — в основному в Західній Антарктиді і Трансантарктичних горах: острови, ділянки узбережжя, так звані оази і окремі гребені і гірські вершини (нунатаки), що підносяться над крижаною поверхнею. Трансантарктичні гори, що перетинають майже весь материк, ділять Антарктиду на дві частини — Західну Антарктиду та Східну Антарктиду, що мають різне походження і геологічну будову. На сході розташоване високе (найбільше піднесення поверхні льоду ~ 4100 м над рівнем моря) покрите льодом плато. Західна частина складається з групи гористих островів, з'єднаних між собою льодом. На тихоокеанському узбережжі розташовані Антарктичні Анди, висота яких перевищує 4000 м; найвища точка континенту — 4892 м над рівнем моря — масив Вінсон у горах Елсворта. У Західній Антарктиді знаходиться і найглибша депресія континенту — западина Бентлі, імовірно, рифтового походження. Глибина западини Бентлі, заповненої льодом, досягає 2555 м нижче рівня моря. Південний полюс лежить на висоті близько 2800 м.

Дослідження за допомогою сучасних методів дали змогу більше дізнатися про підлідний рельєф південного материка. В результаті досліджень з'ясувалося, що близько третини материка лежить нижче рівня світового океану, дослідження також показали наявність гірських ланцюгів і масивів.

Західна частина континенту має складний рельєф і великі перепади висот. Тут знаходяться найвища вершина — гора Вінсон (масиву Вінсона 4892 м) і найглибша западина (прогин Бентлі −2555 м) в Антарктиді. Антарктичний півострів є продовженням південноамериканських Анд, які тягнуться в напрямку південного полюса, трохи ухиляючись від нього в західний сектор.

Східна частина материка має переважно згладжений рельєф, з окремими плато й гірськими хребтами висотою до 3-4 км. На сході Антарктиди розташовані підлідні гори Гамбурцева та гори Вернадського.

Дослідження підлідного рельєфу, проведені НАСА, виявили в Антарктиді кратер астероїдного походження. Діаметр воронки становить 482 км. Кратер утворився в результаті падіння на Землю астероїда діаметром приблизно в 48 кілометрів (більший за Ерос), приблизно 250 мільйонів років тому, у Пермському періоді. Пил, піднятий під час падіння й вибуху астероїда, спричинив багатовікове похолодання й загибель більшої частини флори та фауни тієї епохи. Цей кратер на сьогоднішній день вважається найбільшим на Землі.

Внутрішні води

У зв'язку з тим, що не тільки середньорічні, а й на більшості території навіть літні температури в Антарктиді не перевищують нуля градусів, опади там випадають тільки у вигляді снігу (дощ — вкрай рідкісне явище). Він утворює льодовиковий (сніг спресовується під власною вагою) покрив завтовшки понад 1700 м, і місцями досягає 4300 м. У антарктичних льодах сконцентровано близько 80 % всієї прісної води Землі. Тим не менш, в Антарктиді існують озера, а в літній час і річки. Живлення річок льодовикове. Завдяки інтенсивній сонячній радіації, обумовленій винятковою прозорістю повітря, танення льодовиків відбувається навіть при незначній мінусовій температурі повітря. На поверхні льодовика, часто на значній відстані від узбережжя, утворюються струмки талої води. Найінтенсивніше танення відбувається поблизу оазисів, поруч з кам'янистими ґрунтами, які нагріваються на сонці. Оскільки всі струмки наповнюються завдяки таненню льодовика, то їх водний і рівневий режим повністю визначаються змінами температури повітря й сонячної радіації. Найбільші витрати води в них спостерігаються в години найбільш високих температур повітря, тобто в другій половині дня, а найменші — у нічні години, причому нерідко в цей час русла повністю пересихають. Нальодовикові струмки й річки, як правило, мають дуже звивисті русла і з'єднують численні нальодовикові озера. Відкриті русла зазвичай закінчуються, не доходячи до моря чи озера, а водотік прокладає свій шлях далі під льодом або в товщі льодовика, на зразок підземних річок у карстових районах.

З настанням осінніх морозів стік припиняється, і глибокі, зі стрімкими берегами, русла заносяться снігом або перекриваються сніговими мостами. Іноді майже постійні поземки і часті завірюхи перекривають русла струмків ще до того, як припиниться стік, і тоді струмки течуть у крижаних тунелях, зовсім непомітних з поверхні. Як і тріщини у льодовиках, вони небезпечні, оскільки важкі машини можуть провалюватися в них. Якщо сніговий міст недостатньо міцний, він може провалитися і під вагою людини. Річки антарктичних оазисів, що протікають по ґрунту, зазвичай не перевищують довжини декількох кілометрів. Найбільша — ріка Онікс, понад 20 км завдовжки. Річки існують тільки в літній час.

Антарктичні озера теж мають ряд особливостей, через що іноді їх виділяють в особливий, антарктичний тип. Знаходяться вони в оазисах або сухих долинах і майже завжди покриті товстим шаром льоду. Тим не менш, у літній період вздовж берегів і в гирлах тимчасових водотоків утворюється смуга відкритої води кілька десятків метрів шириною. Найчастіше, озера стратифіковані. Біля дна спостерігається шар води з підвищеною температурою і солоністю, як, наприклад, в озері Ванда. В деяких невеликих безстічних озерах концентрація солі значно висока, і вони можуть бути повністю вільними від льоду. Наприклад, озеро Дон Жуан з високою концентрацією в його водах хлориду кальцію, замерзає тільки при дуже низьких температурах. Антарктичні озера невеликі, тільки деякі з них більші 10 км² (озеро Ванда, озеро Фігурне). Найбільше з антарктичних озер — озеро Фігурне в оазисі Бангера. Звиваючись серед пагорбів, воно тягнеться на 20 кілометрів. Площа його дорівнює 14,7 км², а глибина перевищує 130 метрів. Найглибше — озеро Радок, його глибина сягає 362 м.

Є на узбережжі Антарктиди озера, що утворилися в результаті підпору води сніжниками або невеликими льодовичками. Вода в таких озерах нагромаджується іноді протягом декількох років до тих пір, поки рівень її не підніметься до верхнього краю природної греблі. Тоді надлишки води починають витікати з озера. Утворюється русло, яке швидко поглиблюється, витрата води зростає. У міру поглиблення русла рівень води в озері падає, і воно зменшується у своїх розмірах. Взимку пересохле русло заноситься снігом, який поступово ущільнюється, і природна гребля відновлюється. Наступного літнього сезону озеро знову починає наповнюватися талими водами. Проходить кілька років, поки озеро не наповниться, і його води знову не прорвуться в море.