|
- Георг╕й Димитров (18
червня 1882, село Ковачевц╕, нин╕ Перницька
область, Болгар╕я — 2
липня 1949, Барвиха п╕д Москвою) — д╕яч болгарського та м╕жнародного комун╕стичного
руху.
- Його
називали «болгарським Лен╕ним», п╕сля смерт╕ в добу соц╕ал╕зму в Болгар╕╖ йому було зведено мавзолей у Соф╕╖ на кшталт лен╕нського. Димитрова йменували «вождем»
болгарського народу.
- Б╕ограф╕я
- Син рем╕сника. З 1894 року працював складальником. З 1901 — секретар профсп╕лки друкар╕в (Соф╕я).
- Болгарський революц╕онер, парламентар ╕ бунт╕вник
- 1902 року вступив до лав Болгарсько╖
роб╕тничо╖ соц╕ал-демократично╖ парт╕╖ (БРСДП), а 1903 року ув╕йшов до ╖╖ б╕льшовицько╖ частини —
«т╕сних соц╕ал╕ст╕в». З 1909 року — член ЦК БРСДП (т╕сних
соц╕ал╕ст╕в), яка 1919 року була перетворена на Болгарську
комун╕стичну парт╕ю (БКП). У 1909–1923 роках — секретар Загальних збор╕в роб╕тничо╖
профсп╕лки, орган╕затор страйк╕в. У 1913–1923 роках — депутат болгарського
парламенту. 1921 року брав участь у робот╕ III конгресу Ком╕нтерну й того ж року був обраний членом
Центрально╖ ради Проф╕нтерну. У вересн╕ 1923 року — один з кер╕вник╕в збройного
повстання проти уряду
Александра
Цанкова в Болгар╕╖.
П╕сля провалу спроби захоплення влади вт╕к разом ╕з Василом
Коларовим та ╕ншими
агентами Ком╕нтерну до Югослав╕╖, пот╕м проживав у СРСР. За участь у збройному заколот╕ був заочно засуджений до смертно╖
кари.[2]
- Агент Ком╕нтерну в Н╕меччин╕
- Восени 1929 року пере╖хав до Н╕меччини. Проживав у Берл╕н╕ ╕нкогн╕то. Активно брав участь у д╕яльност╕ Ком╕нтерну, в╕в комун╕стичну пропаганду.
- Був
заарештований нацистами за звинуваченням у причетност╕ до п╕дпалу
Рейхстагу 27
лютого 1933 року, проте на Лейпцизькому процес╕ (вересень-грудень
1933) був виправданий, оск╕льки мав ал╕б╕. Димитров добре волод╕в н╕мецькою
мовою ╕ його
виступи на процес╕ широко застосовувались в антифашистськ╕й пропаганд╕, а
самому Димитрову було надано радянське
громадянство, й СРСР
зажадав його видач╕.
- Л╕дер Ком╕нтерну
- 27
лютого 1934 року Димитров прибув до СРСР. За р╕к його було обрано
генеральним
секретарем Виконкому Ком╕нтерну.
- П╕сля VII конгресу Ком╕нтерн проголосив курс на широку
антифашистську коал╕ц╕ю. Однак у зв'язку з репрес╕ями 1937–1938 рок╕в вплив Ком╕нтерну пом╕тно
знизився. Димитров не був репресований, на в╕дм╕ну в╕д б╕льшост╕ кер╕вник╕в
компарт╕й Сх╕дно╖ ╢вропи.
- У 1937–1945 роках — депутат Верховно╖
Ради СРСР. 22
червня 1941 очолив «кер╕вну тр╕йку» ВКК╤ та очолив всю його поточну
д╕яльн╕сть. 1942 року очолив створений п╕д контролем
Москви В╕тчизняний фронт Болгар╕╖. 15
травня 1943 року Ком╕нтерн був розпущений, ╕ Димитров у червн╕
1943 року був призначений зав╕дувачем в╕дд╕лом м╕жнародно╖ (зовн╕шньо╖) пол╕тики ЦК ВКП (б)[3], який завдяки Димитрову став
фактичним спадко╓мцем Виконкому Ком╕нтерну.
- Л╕дер Болгар╕╖
- П╕сля того
як у Болгар╕╖ було встановлено радянський режим, Димитров у листопад╕ 1945 прибув на батьк╕вщину. З 6
листопада 1946 року — голова Ради м╕н╕стр╕в. З грудня 1947 й до смерт╕ — генеральний секретар ЦК БКП.
- У добу
Димитрова Болгар╕я почала сильно залежати в╕д СРСР ╕ нав╕ть називалась ╕нод╕
«С╕мнадцятою республ╕кою Радянського Союзу» (з 1940 до 1956 року в склад╕ СРСР було 16
республ╕к, включаючи Карело-Ф╕нську, перетворену в АРСР у склад╕ РРФСР 1956 року).
- План створення Болгарсько-Югославсько╖ федерац╕╖
- Димитров
активно п╕дтримував ╕дею створення болгарсько-югославсько╖ федерац╕╖, що п╕сля
розриву Стал╕на з Т╕то викликала невдоволення радянського
кер╕вництва. П╕сля засудження ЦК ВКП (б) позиц╕╖ Т╕то Димитров натом╕сть
виступив на п╕дтримку югославського л╕дера.
- Смерть
- Незадовго до
сво╓╖ смерт╕, у кв╕тн╕ 1949 року, Димитров при╖хав до Москви
разом ╕з Лаврент╕╓м Бер╕╓ю за наполяганням останнього, який умовив болгарського
вождя при╖хати на л╕кування. У Димитрова був цироз печ╕нки, цукровий д╕абет, хрон╕чний простатит. Вже за два тижн╕ п╕сля при╖зду,
стан здоров'я Димитрова р╕зко пог╕ршився. 2
липня 1949 Георг╕й Димитров помер у Барвис╕ п╕д Москвою, де в╕н проходив л╕кування чотири м╕сяц╕.
Видатн╕ радянськ╕ л╕кар╕ д╕агностували серцеву
недостатн╕сть II ступеню.
- Т╕ло
Димитрова було доставлено до Соф╕╖ вже забальзамованим. Болгарськ╕ л╕кар╕ не мали доступу
до т╕ла понад п'ять рок╕в.
- Петер
Г╕л╕бов, у якого збер╕га╓ться мозок Димитрова, був сп╕вроб╕тником болгарсько╖
мавзолейно╖ групи з 1949 до 1990 року й до моменту поховання Георг╕я Димитрова. П╕д
час перепоховання Г╕л╕бову вдалося взяти зразки волосся Димитрова ╕ разом з╕
сво╖ми колегами провести експертизу решток. Експертиза показала, що
болгарського вождя отру╖ли
ртуттю. Проте,
верс╕я отру╓ння так ╕ не стала оф╕ц╕йною.
- Мавзолей
- Мум╕ф╕коване т╕ло Георг╕я Димитрова в саркофаз╕
було пом╕щено до спец╕ально побудованого мавзолею. П╕сля пад╕ння комун╕стичного
режиму в Болгар╕╖ 1990 року, парт╕я БСП (колишня Болгарська комун╕стична парт╕я) на прохання родич╕в (зг╕дно з
оф╕ц╕йною верс╕╓ю) прийняла р╕шення про перепоховання т╕ла. Т╕ло колишнього
вождя винесли з мавзолею потай, п╕зньо╖ ноч╕. 25
лютого 1992 року Громадська рада Соф╕╖ ухвалила р╕шення про
знесення мавзолею, як споруди, ╕деолог╕чно та арх╕тектурно чужо╖ для центру
м╕ста.
- У серпн╕ 1999 року буд╕влю п╕д╕рвали з п'ято╖ спроби, уламки
вивозилися машинами ╕ розбиралися на сувен╕ри. Сьогодн╕ про мавзолей в Соф╕╖
н╕що не нагаду╓. Там, де в╕н стояв — забетонований майданчик.
- Ц╕кав╕ факти
- У секретн╕й
радянськ╕й кореспонденц╕╖ для Георг╕я Димитрова використовувалося кодове
╕м'я «Д╕амант».
- Пам'ять
- На честь Георг╕я Димитрова
назван╕ чотири м╕ста: м╕сто Димитров (Донецька область, Укра╖на), а
також три з однаковою назвою Димитровград: у Болгар╕╖ (новозбудоване м╕сто), Серб╕╖ (колишн╕й Цар╕брод) ╕ Рос╕╖ (колишн╕й Мелекесс). Вс╕ три
Димитровграда як ╕ ран╕ше носять ц╕ назви.
- ╤нформац╕я з сайту http://uk.wikipedia.org
|
