|
- Карл VI (нім. Karl VI, 1 жовтня 1685 — 20 жовтня 1740) — імператор Священної Римської імперії з 17 квітня 1711, останній потомок Габсбургів за прямою чоловічою лінією. Король Чехії з 17 квітня 1711 року (коронація 5 вересня 1723 року, вступив на престол під ім’ям Карл II), король Угорщини з 17 квітня 1711 року (вступив на престол під ім’ям Карл III) та претендент на іспанський престол (як Карл III).
- Претензії на іспанську корону
- Народився у Відні. Другий син імператора Леопольда I та Елеонори Пфальц-Нойбурзької. Коли згасла іспанська гілка Габсбургів (1700), Карл виступив претендентом на престол Іспанії (див. Війна за іспанську спадщину). Проголошений 1703 року у Відні «Карлом III Іспанським», він вирушив 1704 року до Іспанії, за допомогою каталонців узяв Барселону й Валенсію,
у 1706 році витримав облогу Барселони. У вересні 1710 року йому вдалось
за допомогою сильних підкріплень з Австрії та завдяки успіхам графа
Старемберга вступити до Мадриду, але невдовзі його знову було загнано до невеличкого північно-західного кута півострова.
- Царювання
- 17 квітня 1711 року помер його брат Йосип I,
і Карл, що успадкував його німецькі землі, повернувся до Німеччини; в
грудні 1711 року він отримав імператорську корону. Залишений союзниками
та слабо підтримуваний імперськими чинами, Карл у 1714 році був змушений
підписати Раштатський мир з Францією, за яким до нього відійшли Неаполь, Мілан та Іспанські Нідерланди.
Більш вдало йшла війна з Туреччиною. Під проводом принца Євгена
австрійські війська здобули рішучі перемоги при Петервардейні й Белграді.
За Пассаровицьким миром 1718 року Австрія придбала Темеський банат,
Північну Сербію з Белградом, частину Боснії та Валахії. Честолюбні плани
іспанської королеви Єлизавети Фарнезе та її улюбленця Хуліо Альбероні
викликали у 1718 році союз чотирьох держав — Франції, Англії, Голландії
та імператора; іспанці були змушені визнати австрійські права на
Італію, причому Карл вигідно обміняв у Савойї острів Сицилію за Сардинію.
- Прагматична санкція
- Щоб зберегти нероздільно за своїми нащадками австрійські володіння, Карл 19 квітня 1713 року видав «прагматичну санкцію»,
яка за відсутності чоловічого потомства віддавала всю монархію жіночій
лінії потомства Карла. У цей час у Карла ще не було дітей; за три роки у
нього народився син, який невдовзі помер, а потім народжувались тільки
дочки. Більшість держав спочатку не хотіли висловлюватись на користь
санкції. Лише 1725 року Карлу вдалось домогтись згоди Іспанії, потім, з
приводу складеної проти нього та Іспанії Герренгаузенської угоди,
залучити на свій бік Росію в серпні 1726 й Вустергаузенською угодою 1726
року відхилити Пруссію від її герренгаузенського союзника, визнавши за
нею право на Берг. З іншого боку, Франція та Англія залучили на свою
сторону Голландію, Данію та Швецію. Суассонський конгрес не досягнув
згоди; Іспанія перейшла на бік Франції. До політичних розладів
приєднались економічні. Заснована в Остенде Східна торгова компанія
посилено заохочувалась Карлом, який дуже цікавився підйомом торгівлі й
промисловості — й це тільки збільшувало неприязнь морських держав, що
вбачали океанську торгівлю як свою монополію. Напружене становище
тривало декілька років; нарешті у 1731 році відбулась угода, яка
гарантувала прагматичну санкцію з боку Англії та Голландії в обмін на
знищення Остендської торгової компанії.
- Шлюб та діти
- 23 квітня 1708 року одружився з принцесою Єлизаветою Христіною Брауншвейг-Вольфенбюттельською (1691—1750), дочкою герцога Людвіга Рудольфа.
- Марія Терезія (1717—1780), імператриця, дружина Франца Стефана Лотарінгського,
- Марія Анна (1718—1744), дружина Карла Олександра Лотарінгського.
- Війна за польську спадщину 1733-1735
- Франція все ще залишалась ворожою до Карла і скористалась із
вакантності польського престолу у 1733 році для відновлення війни з
Австрією. Росія та Австрія висловились на користь саксонського курфюрста
Фрідріха Августа II; Франція, Іспанія та Сардинія хотіли доставити престол Станіславу Лещінському, тестю Людовіка XV.
У війні, що спалахнула після цього, французькі війська зайняли Мілан й
усю Ломбардію до Мантуї, іспанське військо оволоділо Неаполем та
Сицилією; на берегах Рейну були завойовані Кель, Філіпсбург й уся
Лотарингія. За попередньою угодою у Відні 1735 року (остаточно мир було
укладено лише 1738 року) Карл домігся визнання прагматичної санкції й
придбав Парму та Пьяченцу, але пожертвував Неаполем, Сицилією та деякими
округами Мілана, так само як цілком відмовився від Лотарингії, яку
віддали Станіславу Лещінському й по його смерті вона мала відійти до
Франції.
- Війна з Туреччиною
- Не менш вдалим був Карл у війні з Османською імперією. Австрія втратила за Белградським миром (вересень 1739), за винятком Банату, майже всі свої надбання, отримані за Пассаровицьким (Пожаревацьким) миром. Карл помер 20 жовтня 1740 року й залишив монархію своїй 23-річній дочці, Марії-Терезії.
- Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org
|
