АЛБАНІЯ

Республіка Албанія. Албанія.  Republika e Shqipërise

 

Албанія (алб. Shqipëria) — держава у Південній Європі, на узбережжі Іонічного та Адріатичного морів. Межує з Грецією, Македонією, Чорногорією та Сербією (частково визнане Косово). Площа 28,7 тис. км². Населення 2.821.977 осіб (2011)^[2]. Столиця — Тирана. Офіційна мова — албанська. Грошова одиниця — лек. З січня 1946 по грудень 1976 — народна республіка. У грудні 1976 проголошена Народна Соціалістична Республіка Албанія. З травня 1991 — Республіка Албанія.

Адміністративний устрій

Албанія поділяється на 36 округів (реті) і 1 муніципалітет — столичну область.

Державне свято — 28 листопада — День незалежності.

Державний прапор. Згідно з Конституцією, Державний прапор Республіки Албанія містить у центрі зображення двоголового чорного орла з розправленими крилами на червоному фоні відповідно до традиції нинішнього століття. Червоний колір прапора — символ крові албанських патріотів, пролитої ними під час багатовікової боротьби проти турецьких загарбників. У нинішньому вигляді прапор існує з 1945 року.

Державний герб. Герб Республіки Албанія являє собою зображення двоголового чорного орла на червоному щиті варязького типу. Щит обрамлений прямими чорними лініями, що звужуються донизу. На ньому є напис чорними літерами: «Республіка Албанія». Орел на гербі — символ бойового духу албанського народу, спосіб життя якого, за народним повір'ям, схожий з духом і способом життя албанця. Албанці називають свою державу «Шкіперією» (Shqipёria). Чорний двоголовий орел був емблемою національного героя Албанії — Скандербега, який у XV ст. вів національно-визвольну боротьбу проти турків.

Державний гімн. «Hymni i Flamurit» («Єднаймося навколо прапора»). Автор тексту: македонсько-румунський поет, албанець Александр Ставре Дренова (en:Aleksander Stavre Drenova). Вперше був опублікований як вірш «Свободу Албанії» (Liri e Shqipërisë)) в 1912 р. у Софії. Автор музики: румунський композитор Чіпріан Порумбеску. Початково нинішня музика гімну призначалася для румунської пісні «Pe-al nostru steag e scris Unire» («На нашому прапорі написано Перемога»).

Релігія Мусульмани — 50 %, православні (Албанська Православна церква) — 35 %, католики — 15 %.^[3]

Географія

Мапа Албанії.

Знімок Албанії із супутника

Знаходиться на заході Балканського півострова. На південному сході і півдні межує з Грецією (довжина загального кордону — 282 км), на сході — з Македонією (151 км), на півночі і північному заході — з Косово (невизнаним більшістю світу колишнім, а зараз незалежним сербським регіоном) (115) і Чорногорією (172 км). Омивається водами Адріатичного та Іонічного морів (берегова лінія — 362 км). Протока Отранто, завширшки 75 км, відділяє Албанію від Італії.

Площа — 28 748 км² (140 місце у світі).

Столиця — Тирана (404 тис. мешканців).

Великі міста: Дуррес (112,3 тис. мешканців), Ельбасан (101,7 тис.), Шкодер (91,3 тис.).

Албанія — переважно гірська країна. На півночі — Північно-Албанські Альпи висота до 2700 м, на півдні — Південні Альпи, між ними Центральний масив гір висота 2000—2400 м, розчленований долинами річок. Вздовж узбережжя моря, від озера Шкодер до затоки Вльора, приморська рівнина довжина близько 200 км, ширина 10—30 км. Клімат примор'я субтропічний, середземноморський, з жарким сухим літом (липень +25°), м'якою і вологою зимою (січень +5°); у гірських районах більш континентальний, з вертикальною зональністю, взимку морози іноді до —20°. Опадів від 1000 до 2500 мм на рік. Ріки Албанії несудноплавні, використовуються для зрошення і вироблення гідроенергії (особливо Дрін, Семані, Шкумбіні). Албанії частково належать великі озера: Шкодер, Охрідське, Преспа. На рівнині переважно бурі ґрунти. На горбах і схилах гір розвинута флора маквісу, в передгір'ях дубові, вище букові, соснові і смерекові ліси, на висоті 1400—1700 м альпійські луки. Найважливіші корисні копалини: нафта, натуральний бітум, мідь, хром. У надрах Албанії є золото, боксити, азбест та інша мінеральна сировина.

Державний устрій

Албанія — парламентська республіка. Згідно з Конституцією, джерелом і носієм національного суверенітету є народ.

Республіка Албанія — демократична правова держава, основоположним принципом організації якої є розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади. Народ здійснює свою владу через представницькі органи, а також на референдумах. Представницькі органи обираються на вільних, загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням. Державну владу здійснюють лише державні органи, визнані законом.

Законодавча влада належить Народним зборам Республіки Албанія із 140 депутатів, які обираються на загальних виборах один раз на чотири роки.

Для виконання належних конституційних функцій парламент Республіки Албанія складається з голови, який обирається парламентом, його заступників, Бюро парламенту, парламентських груп і комісій.

Главою держави є Президент Республіки, який обирається Народними зборами.

Нинішній Президент Албанії Буяр Нішані (алб. Bujar Nishani) приведений до присяги 24 липня 2012 року.

Згідно з Конституцією, глава албанської держави обирається терміном на п'ять років.

Вищим органом виконавчої влади є Рада Міністрів. Керівником уряду Албанської Республіки є представник Соціалістичної партії Еді Рама з 15 вересня 2013 року.

З 1 квітня 2009 Албанія — член НАТО.

29 квітня 2009 Албанія офіційно звернулася до Європейського союзу з проханням про прийняття в члени цієї організації.

Історія

Етнонім та його походження

Версій походження терміну «Албанія» існує декілька, жодна з них не доведена. 1. Від іллірійського «олба» — «поселення». 2. Від іллірійського «алб» — «горб», «невелика гора» 3. Від латинського «алб» — «білий» (найбільш розповсюджена, однак, найменш обґрунтована версія) 4. Від назви іллірійського племені арберів/арбенів/албанів

Самі себе албанці називають «shqiptare» («шкіптаре» або «шчіптаре»), а країну — «Shqipëria» («Шкіперія» або «Шчіперія»). Офіційна албанська версія походження цього етноніму, яку підтримують самі албанці — від слова «шкіп» (shqip), що означає «орел». Таким чином, «Шкіпрія» означає «Країна орлів», а албанці, «шкіптар» — «народ орлів». Існує албанська легенда про орла, що нагородив албанців силою, орел зображений на державному прапорі Албанії.

Однак, більш обґрунтованою є версія про походження цього терміну від албанського слова «шчіп» — «говорити зрозуміло», тобто «ті, що говорять зрозумілим чином, зрозумілою мовою». (Аналогічну етимологію, скоріш за все, має термін «слов'яни»).

Основні події

З 1 ст. до н. е. територія сучасної Албанії входила до складу Римської, а з 395 по 1347 — Східної Римської імперії (Візантії); пізніше окремі її частини були під владою болгарських і сербських феодалів. З 1389 почалося завоювання Албанії турками. Внаслідок всенародного повстання на чолі з Георгієм Кастріотом Скандербегом в середині 15 ст. майже вся Албанія була визволена від турків. Після смерті Скандербега Албанія знову була повністю загарбана турками (1479). Не раз протягом 500 років албанський народ повставав проти турецької неволі. Відомості про героїчну боротьбу албанського народу проти іноземних гнобителів надійшли до України від албанців (арнаутів), які в 17—18 ст. значними групами селилися на південно-українських землях.

Під впливом першої російської революції 1905—1907 і молодотурецької революції 1908 в Албанії у 1912 вибухнуло велике народне повстання проти турецького панування, і 28 листопада у Вльорі з'їзд представників різних верств населення проголосив Албанію незалежною державою. Тимчасовий уряд очолив Ізмаїл Кемаль-бей. Незалежність Албанії була визнана Лондонською конференцією послів (20 грудня 1912) і Лондонським мирним договором, укладеним після Першої Балканської війни. Проте над Албанією був встановлений протекторат шести великих держав. На албанський престол був посаджений німецький принц Вільгельм Від (відомий як Вільгельм І) [з березня по вересень 1914). Селянська війна, яка спалахнула в Албанії, примусила його втекти. Під час Першої світової війни, коли Антанта за таємним договором 1915 фактично продала Албанію Італії, а також при укладенні Паризького мирного договору Абанія стала об'єктом зазіхань імперіалістичних держав. В результаті народного повстання (червень 1924) було скинуто уряд феодально-мусульманської кліки Ахмета Зогу, який вірно служив імперіалістичним державам. Новостворений уряд епіскопа Фан Нолі не пішов далі обіцянок і втратив підтримку народу. У грудні 1924 при допомозі іноземних імперіалістів владу в Албанії знову захопив Ахмет Зогу, оголосивши себе спочатку президентом республіки, а з 1928— «королем албанців». У квітні 1939 фашистська Італія окупувала Албанію, включивши її до складу «Італійської імперії». З 1941 навколо засланців-комуністів формуються партизанські групи.

До 1942 партизанські загони Албанії реорганізуються в Народ.-визвольну армію, яку очолив Енвер Ходжа. До осені 1943 значна частина території Албанії була визволена від італійських окупантів, але натомість прийшли німецькі. На 1-му Антифашистському конгресі нац. визволення 24 травня 1944 в Перметі функції найвищого законодавчого органу були передані Антифашистській раді, а виконавчого — Комітетові національного визволення, який на 2-му Антифашистському конгресі в жовтні 1944 був перетворений в Тимчасовий демократичний уряд на чолі з Е. Ходжа. У листопаді 1944 Албанію було звільнено від фашистських окупантів.

У грудні 1945 відбулись вибори до Установчих зборів. 11 січня 1946 А. було проголошено народною республікою, а 14 березня схвалено її конституцію.

У грудні 1955 Албанію прийнято в члени ООН.

В 1961 розірвані відносини з СРСР і в 1978 з Китаєм. Дипломатичні відносини з Заходом відновлені в 1987. В 1988 Албанія приєдналася до співдружності балканських держав. В 1992 були заборонені тоталітарний режим і комуністична партія, а комуністичні лідери постали перед судом за корупцію.

Політика

Державний устрій: Албанія — республіка. Глава держави — Президент. Глава уряду — прем'єр-міністр. Законодавча влада належить однопалатним Народним зборам.

Мови — албанська, грецька

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ (з червня 1991 року), ОІК (з грудня 1992 року), РЄ (з липня 1995 року), Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ФАО, ВООЗ, НАТО тощо.

Економіка

Албанія — аграрно-індустріальна країна. Основні галузі економіки: харчова, текстильна та легка промисловість, нафтова, цементна, хімічна, гірнича, гідроенергетична. Бл. 45% національного прибутку створюється в промисловості і 33% в сільському господарстві. Осн. тр-т — автомобільний, залізничний, морський. Головні морські порти: Дуррес, Вльора, Саранда. Міжнародний аеропорт — в Тирані.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001): ВВП — $ 2,6 млрд. Темп зростання ВВП — 8%. ВВП на душу населення — $ 795. Прямі закордонні інвестиції — $ 24 млн Імпорт — $ 1,07 млрд (г.ч. Італія — 43,4%; Греція — 28,8%; Туреччина — 3,9%; Німеччина — 3,7%). Експорт (сира нафта, бітум, хром, залізна руда, нікель, вугілля, мідний дріт, тютюн, фрукти, овочі, хромова руда, ферохром, сільськогосподарські продукти) — $ 348,5 млн (г.ч. Італія — 62,7%; Греція — 12,5%; Німеччина — 5,5%; США — 1,2%).

Див. Корисні копалини Албанії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Албанії, Гірнича промисловість Албанії.

Демографія

Зростання населення Албанії в минулому стримувалося через хвороби, голод, війни, але з 1920-х років воно різко почало збільшуватися. У 1945 р. в країні проживало 1115 тис. осіб, у 1960 — 1626 тис., а в 1995 — 3410 тис., а за даними 2001 року цей показник становить 3,5 млн осіб. Природний приріст у період з 1975 по 1987 становив 2,2% на рік. Цей рекордно високий показник для всієї Європи — результат зниження смертності, особливо дитячої, тоді як народжуваність залишилася досить високою. Тривалість життя становила приблизно 68 років для чоловіків і 74 роки для жінок. За прогнозами ООН на 2025 рік чисельність населення становитиме 3820 тис. осіб, а у 2050 році — 4322 тисячі. Серед населення Албанії найнижчий відсоток інородців по всій Європі: лише близько 2% жителів не етнічні албанці. Жителі Албанії належать до числа найбідніших у Європі,тож багато молодих албанців емігрує в пошуках роботи. За кордоном проживає більше етнічних албанців, ніж у межах самої Албанії.

Культура

Народна освіта, культосвітні і наукові установи

До другої світової війни в Албанії понад 80% населення було неписьменним. З часу проголошення А. народною республікою в країні здійснена справжня революція в галузі освіти і культури. Ліквідовано неписьменність серед дорослого населення до 40 років. 1959 в А. було 2915 шкіл, на денних і вечірніх відділеннях яких навчалось 261 тис. учнів (183 тис. в початкових, 60 тис. в семирічних, 18 тис. в середніх школах). В А. 14 технікумів і 6 вищих навч. закладів. У вищих навчальних закладах А. 1959/60 навчалось бл. 5000 студентів. У 1957 в Тирані на базі Інституту наук створено університет в складі 6 факультетів (економіч., пед., мед., філолого-істор. та ін.). У 1958 в університеті було понад 3300 студ., проводилась н.-д. робота з історії, мовознавства, етнографії, біології та ін. галузей; працює також н.-д. інститут сільського господарства. Найбільша бібліотека—Національна в Тирані (понад 200 тис. тт.), є 11 музеїв, 14 будинків культури, 27 проф. клубів, 450 будинків-читалень.

Преса та радіомовлення

Перші газети в А. виникли в 2-й пол. 19 ст. У 1924 почала виходити газ. «Башкімі» («Bashkimi»)— орган демократичного товариства, на чолі якого стояв відомий алб. патріот і демократ Авні Рустемі. З серпня 1942 виходить газ. «Зері і популліт» («Zëri i Popullit») — орган ЦК АПП ї ряд ін. періодичних видань. Всього в А. виходить 10 центр. газет і 23 журнали загальним тиражем 190 тис. примірників (грудень 1957). Найголовніші з них: «Зері і популліт» («Голос народу»), «Башкімі» («Єдність») — орган Демократичного фронту А., «Пуна» («Puna»—«Праця»)—орган Центр. Ради профспілок, «Зері і рініс» («Zeri і Rinisё»—«Голос молоді»)—орган Спілки трудящої молоді. Журн. «Руга є партісе» («Rruga e partise»— «Партійний шлях») — політ. і теоретич. журн. ЦК АПП, «Нендорі» («Nendori» — «Листопад») — орган Спілки письменників і працівників мистецтв, «Мікесія» («Miqesia» — «Дружба») — орган товариства дружби «Албанія—СРСР». Центральне телеграф, агентство А. — Албанське телеграфне агентство (АТА).

В Албанії є центральна радіостанція «Тирана» (збудована 1951), а також радіостанції у Шкодері, Корчі, Вльорі.

Література

Художня література Албанії сформувалася за часів так званого національного Відродження, 1840—1912. До того часу існувала в усній традиції багата народна творчість і писемна література релігійно-церковного змісту.

Першою писемною пам'яткою алб. мовою є «Формула хрещення» (1462). У 16—18 ст. алб. писемність розвивалася головним чином у творчості духівництва. Ці письменники, крім церк.-духовних, писали й світські книги: Ф. Барді склав перший словник албанської мови (1635), написав біографію національного героя Скандербега (1636); П. Богдані удосконалював рідну мову; Кавальйоті і Даньєль (18 ст.) склали словник алб. мови. Народжена в боротьбі за нац. незалежність, література 19 ст. висуває ряд визначних письменників-патріотів, діячів національного Відродження. Панівними напрят мами в літературі були романтизм і реалізм. Найвидатніші представники літератури цього періоду: філолог, політ. діяч і поет І. де-Рада, автор поем «Міласао», «Скандербег», «Албанська рапсодія» та ін., Г. Дар — поема «Остання пісня Балі», лірик 3. Серембе—поема «Доля», В. Шкодрані—поема «Поневолена Албанія»; виняткове місце посідають вчений і прозаїк— «батько албанської літературної мови» К. Крістофоріді, збирач фольклору Ф. Мітко, автор зб. «Албанська бджола»; палкий патріот — основоположник нової алб. літератури Н. Фрашері (найкращі його твори: «Буколіки й георгіки», «Історія Скандербега», «Щире бажання албанця», «Весняні квіти»). Серед письменників пізнішого часу найвидатніші— Ф. Шірока, М. Грамено, А. Зако-Чаюпі, Н. М'єда, Р. Сілічі. Перша світова війна, реакц. режим Зогу та італ.-фашистська окупація перешкодили розвиткові прогресивної літератури. В роки нац.-визвольної боротьби алб. народу 1939—44 зароджується і формується нова, революц. література. Письменники сучасної Албанії, використовуючи спадщину національної класики і досвід літератури соціалістичних країн, опановують художній метод соціалістичного реалізму. Центральною темою літератури А. є боротьба албанського народу за побудову нового, соціалістичного життя. Найкращі представники сучас. літератури: Д. Шутерічі, Л. Сілічі, Ф. Г'ят, К. Душі, 3. Сако, А. Богуш, В. Скендери та ін.

Архітектура

Від античної епохи на території А. збереглися пам'ятники міської та фортечної архітектури (розкопки в Пейані З—2 ст. до н. е.); від середньовіччя—руїни фортець в Бурініто, Дурресі, Бераті (6 ст.) та баптистерії в Фенікі і Бутрінто (5 ст.), споруджені під впливом візант. архітектури; двобанна церква в Месопотамо (10 ст.), а також фортеці і замки (13 ст.), побудовані венеціанцями. Від часів тур. панування залишилися численні укріплення та мечеті. Для народ. архітектури А. характерні гірські укріплені будинки-башти (куди), двоповерхові будинки з навислим другим поверхом, з відкритими верандами, плескатим черепичним дахом. Тепер міста забудовуються чотири-, п'ятиповерховими будинками. Красивий ансамбль являє собою реконструйована пл. Скандербега в Тирані.

Образотворче мистецтво

Живопис і скульптура існували на території А. ще в античну епоху. Високого розвитку досягають вони в серед. віки (фрески в церквах Малого Града, Берата та ін.). Майстерність і виразні риси реалізму виявились у фресках церков Шельтсан і Бальш, виконаних Онуфрієм з Неокастра (50-і рр. 16 ст.). У 18 ст. брати Коста й Афанасій Зографи розписали церкви у Воскопі, Корчі та ін. містах. Першими майстрами світського живопису були Н. Мартіні і К. Хідромено (кін. 19—поч. 20 ст.). Високого рівня досягло образотворче мист. в НРА: живописці В. Міо, С. Рота, Н. Займі, Ф. Стамо, К. Коделі; скульптори: Л. Школа, О. Паскалі, Я. Пачо, К. Хоші — основоположники нац. мистецтва соціалістич. реалізму. Розквітає народне декоративне мистецтво, що має вікові традиції (килимарство, гаптування, ткацтво, різьбярство, художня обробка золота, срібла). Уряд НРА створив перші в історії країни художні навчальні заклади і музеї (Ліцей ім. Йордана Місья, Державна художня галерея, Етнографічно-археологічний музей тощо).

Музика

А.— країна різноманітного музичного фольклору (шкодерські, ельбасанські, корчанські традиції). Поряд з діатонічними ладами, простими ритмами музиці Албанії властиві також мелодика з ходами на збільшену секунду, складні метричні утворення, ладова та ритмічна змінність. Хоровий снів переважно триголосний. Муз. інструменти: лагут, чифтелі, зумаре, фюл, кьомані, гайда (останній як укр. волинка). Після встановлення в А. народ. влади починається бурхливий розвиток професіональної музики та худож. самодіяльності. Перша алб. опера — «Мріка» Пренги Якови. Відомі композитори: К. Коно, К. Трако, М. Кранте, Ч. Задея, Д. Лека. Створено театр опери та балету, філармонію, симфонічний оркестр, держ. народ. хор, ансамбль пісні й танцю Алб. народ. армії, худож. ліцей з муз. відділом, розширюється сітка муз. шкіл. Мелодії популярних у СРСР пісень нерідко виконуються з новими місцевими текстами (наприклад, укр. пісня «Розпрягайте, хлопці, коні»).

Театр

Ще в кінці 19 ст. С. Фрашері, А. За-ко-Чаюиі створили п'єси, патріотичні за змістом, які були поставлені в аматорських театр. трупах (до встановлення народ. влади в А. не було професіонального театру). Після 1944 відкрито театри у великих містах А.: Тирані, Корчі, Шкодері, Дурресі. В репертуарі театрів твори алб. драматургів (К. Якова, С. Пітарки, Д. Броя, Ф. Г'яти та ін.), світова класична і сучас. драматургія. Чільне місце займають рад. п'єси («Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Платон Кречет», «Макар Діброва», «Калиновий гай», «Крила» О. Корнійчука, «Таня» О. Арбузова та ін.). Відомі діячі алб. театру: М Попі, Н. Фрашері, ЕЗ. Імамі.

Кіно

Кінематографія А. виникла після встановлення народ, влади. Першим кроком в розвитку нац. кіномист. була спільна робота рад. і алб. працівників кіно над документ. фільмами «Нова Албанія», «Перший конгрес партії», «Албанія» та кольоровою худож. кінокартиною «Великий воїн Албанії Скандербег». Заснована в країні кіностудія «Нова Албанія» випускає документальні фільми і кіножурнали. 1958 вийшов перший зац. худож. фільм «Тана» за однойменною повістю письменника Ф. Г'ята (режисер К. Дамо).

Охорона здоров'я

1956 було 113 лік. закладів на 6573 ліжка (4,6 ліжка на 1 тис. жителів), в т. ч. 58 лікарень на 3669 ліжок, 16 протитуберкульозних закладів на 1655 ліжок та ін. У 1938 в А. було 8 лікарень і 40 амбулаторій, на 1 лікаря припадало 10 тис. жителів; у 1957—580 амбулаторій, 73 родильні будинки та відділення, понад 80 дитячих ясел. Лікарів у 1957 — 280, зубних лікарів — 24, серед, мед. персоналу—3039. Підготовка лікарів провадиться на мед. фак-ті Тиранського університету. Після перемоги народно-демократичного ладу в А. створено міністерство охорони здоров'я. Медична допомога надається безплатно.

Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org