ЛІВІЯ

ЛІВІЯ

Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія
Al-Jamahiriyyah al-`Arabiyyah al-Libiyyah aš-Ša`biyyah al-Ištirakiyyah al-`Udhma

Лівія (Libya), Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія, країна на півночі Африки, що межує на сході з Єгиптом, південному сході із Суданом, на півдні з Чадом і Нігером, заході з Алжиром і Тунісом, на півночі з Середземним морем.
площа 1759540 кв. км;
столиця Тріполі;
рельєф: плоска рівнина з плато і пониженнями на південь від Середземного моря і вкрай посушлива пустельна область всередині країни;
глава держави і уряду Муаммар аль-Каддафі з 1969;
політична система - однопартійна соціалістична державу;
експорт: нафта, природний газ;
населення 4,280 млн чол. (1990) (включаючи 500 тис. іноземних робочих), 5,3 млн чол. (2001);
мова - арабська;
Грошова одиниця – лівійський динар.
Лівія є членом ООН, Ліги арабських держав, Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організації африканської єдності і Ісламського банку розвитку.
Історія
недавня історія: італійська колонія до 1942, після чого країна була під контролем Англії і Франції. У 1951 отримала незалежність як Об'єднане королівство Лівія з королем Ідрісом. Полковник Каддафі змістив короля в путчі 1969, встановив Революційну раду і оголосив країну однопартійної Арабської соціалістичної республікою. У 1972-82 федерації з Чадом, Єгиптом і Сирією були відкинуті. У 1986 США звинуватили Каддафі у терористичній діяльності і бомбили його штаб, в 1989 було збито два лівійських літака.
Природа
В Лівії переважають пустелі. На півдні – кам'янисте нагір'я Тібесті (г. Бетте 2286 м), на півночі – плато Ель-Ахдар (до 876 м). Площа пустель складає 98% тер. (Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі та ін.). Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сірт і Кіренаїка. Рік немає. Є численні невеликі пересихаючі озера – сабхі (себха). Клімат тропічний, на узбережжі – субтропічний.
Берегова лінія Лівії в центральній частині побережжя глибоко вдається в сушу, утворюючи затоку Сидру (Великий Сірт), де безплідна пустеля підходить до Середземного моря. На північному сході країни знаходиться найбільш високе і найбільш населене плато Барк-ель-Байда, що складає ядро Кіренаїки. На північному заході розташована Тріполітанія, а на півдні - западина Феццан, віддалена на сотні кілометрів від побережжя.
Економіка
Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової пром. продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна пром-сть. Транспорт – автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Тріполі і Бенгазі з країнами Європи і США.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП – (-2%, 2001). ВВП на душу населення – $ 6510 (1994). Імпорт – продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г.ч. Італія – 22,3%; Німеччина – 12,0%; Великобританія – 8,9%; Франція – 6,8%; Туніс – 5%). Експорт – нафта та нафтопродукти (г.ч. Італія – 41,3%; Німеччина – 16,6%; Іспанія – 10%; Туреччина – 6%; Франція – 3,6%). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95% всієї суми експортних надходжень.
Соціальна структура
Впродовж багатьох століть історичний розвиток кожній з двох основних областей Лівії – Тріполітанії і Кіренаїки – йшло власним шляхом. Саме тому соціальна однорідність більше виявляється на регіональному, а не на національному рівні. Розповсюдження в 19 столітті на території Кіренаїки діяльності сенуситського ордена ще більше віддалило ці дві області, оскільки населення Тріполітанії зберігало вірність нормативному сунітському ісламу. Сенуситський релігійно-історичний рух, засновником якого був дід колишнього короля Ідріса I, ставив собі за мету повернення до витоків ісламу. Населення Кіренаїки складалося переважно з кочівників і напівкочівників, тоді як в Тріполітанії жило осіле селянське і міське населення. Своєрідна соціальна організація характерна і для населення пустинної області Феццан. Також є невеликий прошарок торговців і нечисленна, але весь час така, що збільшується група чиновників, менеджерів і кваліфікованих фахівців. У прибережній зоні і у Феццані земля знаходиться в індивідуальній приватній власності. Для районів з кочовим населенням характерне колективне володіння землею родоплемінними групами.
Народна освіта
В період італійської колоніальної присутності в Лівії фактично не існувало системи західної освіти. Початок її активного розповсюдження відноситься до часу британської військової адміністрації, а подальший розвиток відбувався після 1960-х років, коли до незалежної Лівії стали поступати значні кошти від продажу нафті. Освіта в країні безкоштовна на всіх рівнях і обов'язкова до 9 класу. У 1991–1992 в Лівії налічувалися 2744 початкових школи і 1555 – середніх, 195 професійних і педагогічних коледжів. Діяли також 10 університетів і 10 педагогічних інститутів (включаючи відповідні відділення при університетах аль-фаттах в Тріполі і Гар'юніс в Бенгазі). У початковій школі навчаються 1,4 млн. дітей, в середній –310,5 тис., в професійних училищах – 37 тис. і в системі вищої школи – 72,9 тис. студентів. Розвиток технічного навчання обумовлений головним чином потребами нафтової промисловості. У країні функціонують 14 науково-дослідних центрів. Держава надає матеріальну допомогу мережі ісламських учбових закладів, зокрема ісламському університету в Ель-бейда, який є також центром релігійних досліджень. У Лівії виходить близько 20 газет і журналів на арабській і англійській мовах, число видаваних книг невелике.

Матеріал використано з сайту Вікіпедія - вільна енциклопедія

Використання матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт. Сторінку поновлено 21 грудня 2008 року
Пишіть за адресою vasya_coins@rambler.ru ICQ: 321924631
Сайт створено 10 квітня 2006 року. Україна, Шпола 2006-2008 р.р.