НАГІРНИЙ КАРАБАХ

Нагірно-Карабахська Республіка
 
Нагі?рний Караба?х, Нагі?рно-Караба?хська Респу?бліка (НКР), Арцах — де-факто незалежна невизнана держава, проголошена 2 вересня 1991 на об'єднаній сесії Нагірно-Карабахської областної та Шаумяновської районної Ради народних депутатів Азербайджанської РСР у межах Нагірно-Карабахської автономної області (НКАО) та прилеглово Шаумяновського району Азербайджанскої РСР. 10 грудня 1991 був проведений референдум про статус НКР, більшість з учасників якого були за її незалежність. 6 січня 1992 парламент НКР 1-го скликання — Верховна Рада НКР — приняла Декларацію «Про державну незалежність Нагірно-Карабахської Республіки». Проголошення незалежності послугував майже чотирьохлітній вірмено-азербайджанський конфлікт, який призвів до значимого числа жертв і біженців з двох сторін [1] [2], викликані застосуванням массового насилля та етнічних чисток.
Під контролем військовий формувань НКР і республіки Вірменія знаходилась більша частина колишній НКАО, а також повністю або частково сім прилеглих районів Азербайджану (включно територію між НКАО та Вірменію — «Лачинський коридор»).
Військовий конфлікт
10 грудня 1991 року, за кілька днів до офіційного розпаду Радянського Союзу, в Нагірному Карабаху відбувся референдум, на якому 99,89% населення висловилося за повну незалежність від Азербайджану. Після цього почалися широкомасштабні військові дії, в результаті яких Азербайджан втратив контроль над Нагірним Карабахом і прилеглими до нього сім'ю районами.
Територіальні завоювання вірменської сторони в результаті бойових дій:
квітень — травень 1992 — встановлення контролю над Лачинським районом
9 травня 1992 — встановлення контролю над Шушою
червень — липень 1992 — втрата контролю над Шаумяновським районом
березень 1993 — встановлення контролю над Кельбаджарським районом
13—23 червня 1993 — встановлення контролю над частиною Агдамського, Джебраїльського, Фізулінського районів
31 серпня 1993 — встановлення контролю над Кубатлинським районом
23 серпня 1993 — встановлення контролю над Джебраїльським і переважною частиною Фізулінського району
В результаті конфлікту між вірменами і азербайджанцями близько 15 тисяч чоловік загинули і близько 1 млн. в обох країнах було вимушено покинути свої будинки за етнічноою ознакою. З 12 травня 1994 року, після підписання в Бішкеку договору про перемир'я, бойові дії припинилися. З 1992 року переговори з мирного врегулювання ведуться в рамках Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є США, Росія і Франція.
Впродовж наступних років в регіоні зберігається статус-кво. Азербайджан намагається впливати на невизнану республіку економічними методами, Вірменія надає Нагірному Карабаху матеріальну допомогу, хоч і не визнає офіційно його незалежність. На кордоні періодично відбуваються збройні зіткнення, найсерйозніше з яких було відмічено в березні 2008 року.
Спроби дипломатичного врегулювання
Позиції сторін
Азербайджан наполягає на збереженні своєї територіальної цілісності, а Вірменія захищає інтереси Карабаха, який не є стороною переговорів. Впродовж всього переговорного процесу позиції сторін в основі своїми залишаються незмінними. Баку наполягає на звільненні зайнятих азербайджанських територій і поверненні біженців, а тільки потім вважає за необхідне переходити до визначення статусу Нагірного Карабаха. Азербайджан готовий надати цьому регіону найвищий статус автономії у складі своєї республіки.
Першочерговим питанням для Вірменії є визначення політичного статусу Нагірного Карабаха (при цьому підпорядкування Азербайджану виключається), міжнародне визнання Нагірного Карабаха, а лише потім усунення наслідків військових дій.
Вірменія, яка межує з Азербайджаном, Грузією, Туреччиною (з якою має давній конфлікт) і Іраном, вельми обмежена в транспортному сполученні з рештою світу. Головним союзником Вірменії, що гарантує збереження статус-кво, є Росія, яка забезпечує постачання зброї для вірменської армії і має на території країни військові бази.
Україна, яка є союзником Азербайджану по ГУАМ, декларувала підтримку територіальної цілісності цієї країни, але ця підтримка обмежується лише висловленою позицією. Схожу позицію займає і решта світового співтовариства, бо не бачить негайної потреби втручатися в складні міжетнічні конфлікти. Азербайджан при вирішенні конфлікта у визначеному для себе напрямку иає спиратися на власні сили і ресурси. З настанням нафтового буму Азербайджан обійняв стратегічному позицію, яка забезпечує єдиний незалежний від Росії путь постачання каспійських вуглеводів на зовнішні ринки. Ріст економіки країни виражається двозначними цифрами, і значні кошти виділяються на підсилення національної армії.
Московська декларація
У листопаді 2007 року Співголовами були підготовлені пропозиції за базовими принципами врегулювання (так званий Мадридський документ) з тим, щоб забезпечити основу для продовження переговорів на вищому рівні після проведення в 2008 році в обох країнах президентських виборів (у Вірменії — в березні, в Азербайджані — 15 жовтня). На минулих виборах перемоги здобули Алієв в Азербайджані і Саргсян у Вірменії.
2 листопада 2008 року президенти Росії Дмитро Медведєв, Азербайджану Ільхам Алієв і Вірменії Серж Саргсян підписали декларацію про мирне врегулювання карабахського конфлікту. Підписана ними декларація має на увазі міжнародні гарантії врегулювання карабахського конфлікту, що юридично зобов’язують.
«
Президенти поручилися сприяти оздоровленню ситуації на Південному Кавказі,— мовиться в декларації.— Вони підтвердили важливість значення посередницьких зусиль ОБСЄ. Крім того, президенти підтвердили, що досягнення мирного врегулювання повинне супроводжуватися міжнародними гарантіями, що юридично зобов’язують.
 »
Медведєв, Алієв і Саргсян «домовилися продовжити роботу на вищому рівні за погодженням політичного врегулювання конфлікту і доручили головам МЗС активізувати кроки в переговорному процесі».
 
Матеріал використано з сайту Вікіпедія - вільна енциклопедія 
Використання   матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт.  Сторінку поновлено 1 лютого 2009 року
 Пишіть за адресою vasya_coins@rambler.ru ICQ: 321924631
Сайт створено 10 квітня 2006 року. Україна, Шпола 2006-2009 р.р.