- Нагірно-Карабахська Республіка
-
- Нагі?рний Караба?х, Нагі?рно-Караба?хська Респу?бліка (НКР), Арцах
— де-факто незалежна
невизнана
держава, проголошена 2 вересня 1991 на об'єднаній сесії Нагірно-Карабахської
областної та Шаумяновської районної Ради народних депутатів Азербайджанської РСР
у межах Нагірно-Карабахської
автономної області (НКАО) та прилеглово Шаумяновського району Азербайджанскої
РСР. 10 грудня 1991 був проведений референдум про статус НКР, більшість з
учасників якого були за її незалежність. 6 січня 1992 парламент НКР 1-го скликання — Верховна Рада НКР —
приняла Декларацію «Про державну незалежність Нагірно-Карабахської Республіки».
Проголошення незалежності послугував майже чотирьохлітній вірмено-азербайджанський
конфлікт, який призвів до значимого числа жертв і біженців з двох сторін
[1]
[2], викликані застосуванням массового насилля та
етнічних
чисток.
- Під контролем військовий формувань НКР і республіки Вірменія
знаходилась більша частина колишній НКАО, а також повністю або частково сім
прилеглих районів Азербайджану
(включно територію між НКАО та Вірменію — «Лачинський
коридор»).
-
Військовий конфлікт
- 10
грудня 1991 року, за кілька днів до
офіційного розпаду Радянського Союзу, в Нагірному
Карабаху відбувся референдум, на якому 99,89% населення висловилося за повну
незалежність від Азербайджану. Після цього почалися широкомасштабні військові
дії, в результаті яких Азербайджан втратив контроль над Нагірним Карабахом і
прилеглими до нього сім'ю районами.
- Територіальні завоювання вірменської сторони в результаті бойових дій:
- квітень — травень 1992 — встановлення контролю над Лачинським
районом
- 9 травня 1992 — встановлення контролю над Шушою
- червень — липень 1992 — втрата контролю над Шаумяновським
районом
- березень 1993 — встановлення контролю над Кельбаджарським
районом
- 13—23 червня 1993 — встановлення контролю над частиною Агдамського,
Джебраїльського, Фізулінського районів
- 31 серпня 1993 — встановлення контролю над Кубатлинським районом
- 23 серпня 1993 — встановлення контролю над Джебраїльським і переважною
частиною Фізулінського району
- В результаті конфлікту між вірменами і азербайджанцями близько 15 тисяч
чоловік загинули і близько 1 млн. в обох країнах було вимушено покинути свої
будинки за етнічноою ознакою. З 12 травня 1994 року, після підписання в Бішкеку договору про
перемир'я, бойові дії припинилися. З 1992
року переговори з мирного врегулювання ведуться в рамках Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є
США, Росія і Франція.
- Впродовж наступних років в регіоні зберігається статус-кво. Азербайджан
намагається впливати на невизнану республіку економічними методами, Вірменія
надає Нагірному Карабаху матеріальну допомогу, хоч і не визнає офіційно його
незалежність. На кордоні періодично відбуваються збройні зіткнення,
найсерйозніше з яких було відмічено в березні 2008 року.
-
Спроби дипломатичного врегулювання
-
Позиції сторін
- Азербайджан наполягає на збереженні своєї територіальної цілісності, а
Вірменія захищає інтереси Карабаха, який не є стороною переговорів. Впродовж
всього переговорного процесу позиції сторін в основі своїми залишаються
незмінними. Баку
наполягає на звільненні зайнятих азербайджанських територій і поверненні
біженців, а тільки потім вважає за необхідне переходити до визначення статусу
Нагірного Карабаха. Азербайджан готовий надати цьому регіону найвищий статус
автономії у складі своєї республіки.
- Першочерговим питанням для Вірменії є визначення політичного статусу
Нагірного Карабаха (при цьому підпорядкування Азербайджану виключається),
міжнародне визнання Нагірного Карабаха, а лише потім усунення наслідків
військових дій.
- Вірменія, яка межує з Азербайджаном, Грузією, Туреччиною (з якою має давній
конфлікт) і Іраном,
вельми обмежена в транспортному сполученні з рештою світу. Головним союзником
Вірменії, що гарантує збереження статус-кво,
є Росія, яка забезпечує постачання зброї для вірменської армії і має на
території країни військові бази.
- Україна, яка є
союзником Азербайджану по ГУАМ, декларувала підтримку
територіальної цілісності цієї країни, але ця підтримка обмежується лише
висловленою позицією. Схожу позицію займає і решта світового співтовариства, бо
не бачить негайної потреби втручатися в складні міжетнічні конфлікти.
Азербайджан при вирішенні конфлікта у визначеному для себе напрямку иає
спиратися на власні сили і ресурси. З настанням нафтового буму Азербайджан
обійняв стратегічному позицію, яка забезпечує єдиний незалежний від Росії путь
постачання каспійських вуглеводів на зовнішні ринки. Ріст економіки країни
виражається двозначними цифрами, і значні кошти виділяються на підсилення
національної армії.
-
Московська декларація
- У листопаді 2007 року Співголовами були
підготовлені пропозиції за базовими принципами врегулювання (так званий
Мадридський документ) з тим, щоб забезпечити основу для продовження переговорів
на вищому рівні після проведення в 2008 році
в обох країнах президентських виборів (у Вірменії — в березні, в Азербайджані —
15 жовтня). На минулих виборах перемоги здобули Алієв в Азербайджані і Саргсян у
Вірменії.
- 2
листопада 2008 року президенти Росії Дмитро
Медведєв, Азербайджану
Ільхам
Алієв і Вірменії Серж
Саргсян підписали декларацію про мирне врегулювання карабахського конфлікту.
Підписана ними декларація має на увазі міжнародні гарантії врегулювання
карабахського конфлікту, що юридично зобов’язують.
- «
|
- Президенти поручилися сприяти оздоровленню ситуації на Південному
Кавказі,— мовиться в декларації.— Вони підтвердили важливість значення
посередницьких зусиль ОБСЄ. Крім того, президенти
підтвердили, що досягнення мирного врегулювання повинне супроводжуватися
міжнародними гарантіями, що юридично зобов’язують.
|
- »
|
- Медведєв, Алієв і Саргсян «домовилися продовжити роботу на вищому рівні за
погодженням політичного врегулювання конфлікту і доручили головам МЗС
активізувати кроки в переговорному процесі».
|