- Республіка Словаччина Словаччина
Slovenská republika, країна на сході центральної Європи, межує на
півночі з Чеською республікою й Польщею, сході з Україною, півдні з Угорщиною й
заході з Австрією; площа площу 49035 кв. км; столиця Братислава;
рельєф: Карпатські
- гори, включаючи Татри й Бескиди на півночі, прекрасні дубові
й букові ліси; долина Дунаю на півдні; глава держави Мікал Ковак з 1993, глава
уряду Володимир Мекіар з 1993; політична система - демократія, що розвивається;
експорт: залізна руда, мідь, ртуть, манган, арматура, хімікати, текстиль,
устаткування; населення 5268900 (1991) (з угорською і іншими меншостями); мова:
словацька (державна); недавня історія:
- незалежність від Австро-угорської імперії
отримана в 1918; словаки з'єдналися з чехами й створили незалежну
Чехословаччину. Комуністи прийшли до влади в 1948, Словацька соціалістична
республіка в межах Чехословаччини була створена в 1968. Продемократичні
демонстрації в Празі й Братиславі в 1989 призвели до створення нових політичних
партій, у грудні був створений новий коаліційний уряд, Вацлав Гавел був
призначений президентом і був переобраний на багатопартійних виборах в 1990. В
1991 став наростати чеський і словацький сепаратизм. Були виведені радянські
війська. В 1992 Гавел пішов у відставку, і було створено дві окремі держави в
серпні 1992. У січні 1993 Словацька республіка стала самостійною державою.
-
Назва
- Назву Словаччина (Slovensko), країни заселеної
словаками, почали
вживати на поч. 19 ст. До січня 1993 Словаччина становила собою соціалістичну республіку
(Slovenská Socialistická Republika) у складі федеративної Чехословацької Соц.
Республіки; площою — 49 000 км², 4 581 000 меш. (1970), у тому ч. З 920 000 словаків, 558 000 угорців, 48
000 чехів, 42 000 (у
дійсності 130 — 145 000) українців.
Нині Slovenská republika, її стисла форма - Slovensko (Словаччина) Столиця Словаччини
Братіслава
(291 000 меш.; 1970).
-
Географічне положення:
-
Словаччина, країна в півд.зах. частині Карпат, у сточищі
сер. Дунаю, між Польщею на півн. і Угорщиною на
півд., Чехією (Моравією) на зах. і Україною (Закарпаттям)
на сх. Територія С. охоплює частину Зах. і окрайки Сх. Карпат та Сер.-Дунайської
і Потиської низовин, що від них простягаються у півн. напрямі широкі долини
Вагу, Грону, Горнаду та ін. рік; вони і серєдгірські котловини густо заселені,
натомість гірські масиви — слабо, а іноді майже безлюдні. Завдяки поперечним
долинам і низьким перевалам через С. проходять важливі шляхи з Польщі до Угорщини; натомість повздовжні долини і шляхи (зокрема Ваг-Попрад-Горнад)
об'єднують зах., сер. і ex. C. в цілість. Переходове геогр. положення і невеликі
розміри словацької етнічної території (бл. 40 000 км2) спричинили те, що вона не
становила окремої держави і входила до складу Угорщини або була об'єднана з
Чехією (чому сприяло споріднення словаків з чехами).
-
Історія
- На поч. нової ери Словаччину, заселену доти кельтами, опанували
германські квади, у другій пол. 2 в. півд.-зах. її частину — римляни, у 5 — б
вв. С. заселили слов'яни. У 9 в. на території зах. і сер. С. виникло Нітрянське
князівство з Прівіном на чолі (тоді почалася християнізація Словаччини).
- З 870 до поч. 10 в. Словаччина була разом з Моравією ядром Великоморавської
держави, після її упадку — об'єктом боротьби Чехії, Польщі й Угорщини, яка
остаточно опанувала Словаччину у другій пол. 11 в. У складі Угорщини Словаччина не являла собою окремої
адміністративно-територіяльної одиниці, але була поділена, як уся Угорщина, на
комітати. Поступово Словаччина зазнавала зугорщення: в її півд. частині
селилися угорці, вищі прошарки населення угорщилися; разом з тим ослабли зв'язки
з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена держ. кордоном. У 12 — 13
вв. на Словаччині виникли сильні нім. острови, які були осередками
гірництва і торгівлі. 1526 С. разом з Угорщиною, увійшла до складу монархії Габсбурґів
і з 1540 понад 150 pp. була тереном воєн з турками.
- У другій пол. 18 в. під впливом чехів почалося словацьке нац. відродження; з
1840-их pp., завдяки Л. Штурові, витворилася словацька літ.мова (доти нею була
чес.). Деякі пільги для словацького руху (зокрема з 1848) були скасовані по
перебудові Габсбурзької монархії на дуалістичну Австро-Угорщину; так як на укр.
Закарпатті, на С. поширено політику угорщення. Зубожілі словацькі селяни масово
емігрували за океан, гол. до США. Тут словацькі еміґраційні діячі уклали
в Пітсбурзі договір (30. 5. 1918) з чес., що їх очолював Т. Масарик, про
створення чехо-словацької держави на федеративних основах. По розпаді
Австро-Угорщини, на підставі договору з зах. альянтами, чес. військо зайняло
на
поч. 1919 С. На підставі мирового трактата з Угорщиною в Тріяноні (4. 6. 1920)
до складу С. увійшла також частина угор. етнічної території; зах. частину укр.
Закарпаття підпорядковано адміністративному управлінню С. У новопосталій
Чехо-Словаччині чехи не здійснили договору у справі автономії С., натомість
висунуто концепцію однорідного чехо-словацького народу і мови, що стало джерелом
чехо-словацького конфлікту. Сепаратистичні тенденції репрезентувала гол.
Словацька Нар. Партія з Андрейом Глінкою на чолі. Восени 1938 на С. введено
широку автономію, але в результаті Віденського арбітражу (2. 11. 1938) півд. С.
припала Угорщині. С. 14. 3. 1939 проголосила держ. незалежність у союзі з
Німеччиною; авторитарна влада була в руках Словацької Нар. Партії з през.
Йосифом Тіссо на чолі. С. брала участь як союзник у війні Німеччини з Польщею й
СРСР. У серпні 1944 в сер. С., при допомозі сов. війська, вибухло повстання
проти уряду Тіссо, але його придушило нім. військо. На весні 1945 всю С.
опанувало сов. військо і вона (у межах до 1938) стала знову складовою частиною
Чехо- Словаччини. але вже з деякою автономією. З жовтня 1968 С. стала соц. респ.
і становить разом з Чес. Соц. Респ. — спільну Чехо-Словацьку державу.
-
Словацько-укр. зв'язки
- Мають давні традиції. Українці і словаки межують між собою на довж. бл. 200
км на території Пряшівщини,
центр якої Пряшів став осередком української
культури в Словаччині . За деякими джерелами, словаки - найближчі "генетичні
родичі" українців: обидва народи мали подібну соц. структуру, побут, мову і нар. творчість,
врешті, їх єднала до 1918 спільна недоля угор. поневолення. Попри це, їхні
взаємини були скорше принагідні й обмежені Закарпаттям та, в малій мірі,
Галичиною. Через С. здавна проходили важливі торг. шляхи, які зв'язували Україну з Зах.
та Півд. Європою. Уже з середньовіччя на Україну їздили словацькі мандрівні
торгівці і ремісники. Значна частина провідного духовенства Закарпаття, з якого
пізніше виходили єп. чи проф. богословських шкіл, вчилася у 18. в. у Трнавській
богословській семінарії. У Трнаві були надруковані і перші кн. для закарп.
українців: «Катехизис» (1698), «Буквар» (1699) та «Краткоє припадков моральних
собраніє» (1727). Цікавий опис своєї подорожі на Україну зробив словак Даниїл Крман, який у
1708 — 09 на доручення семигородського кн. відвідав тут швед. короля Карла XII та
зустрічався з І.
Мазепою. Під час своїх подорожів на С. побував Г.
Сковорода. Першими словацькими вченими, що почали глибше цікавитися Україною, були Ян
Коллар (1793 — 1852) і Павел Шафарик (1795 — 1861); вони утримували безпосередні
зв'язки з укр. діячами і мали позитивний вплив на розвиток нац. відродження на
Україні. Шафарик одним з перших в Європі виступив на захист самобутности укр.
народу, його мови і культури. У 40-их pp. 19 в. укр. нар. поезію почав
інтенсивно вивчати Л. Штур. Найвизначнішим представником укр.-словацьких взаємин
19 в. був Богуш Носак-Незабудов (1818 — 77); йому належить і перший переклад з
укр. мови, опублікований у пресі («Дума про втечу трьох братів з Озова», 1848).
Чималу увагу закарп. українцям приділяли також Й. Гурбан, А. Радлінський, П.
Келлнер та ін. На Слов'янському Конїресі у Празі словаки підтримали гал. і
закарп. українців. 1850 у Пряшеві виникла перша укр. (руська) літ. спілка, чл.
якої були і 4 словаки. Із закарп. українців найбільший внесок у словацьку
культуру зробив А. Добрянський, один з засновників і перших чл. словацького
культ.-осв. товариства «Матиці словацької» (1863). 1876 у ж. «Друг» І.
Франко вмістив свій переклад вірша словацького письм. С. Халупки; у кін. 19
в. в гал. пресі появилося кілька віршів словацьких класиків у перекладі П.
Грабовського. У кін. 19 в. інтерес словаків до українців зменшився, бо тогочасна словацька
інтеліґенція стояла на русофільських позиціях. З поч. 20 в. чех Ф. Вотруба
переклав словацькою мовою уривки з творів І.
Франка (1914 видав їх окремою кн.), В.
Стефаника, Б. Лепкого, Лесі
Українки, Б. Грищенка та опублікував кілька ст. про укр. мову й літературу.
Творчість Т.
Шевченка стала відомою на С. у 1911 — 14 завдяки перекладам і ст. Юрая
Славіка (псевд. Нересницький), Івана Лаха та Светозара Ваянського. У Галичині
тоді появилося кілька ст. про гром. справи С.: В. Гнатюка, І. Франка та С.
Томашівського. Одночасно на Пряшівщині погіршилися укр.-словацькі взаємини, бо
динаміка словацького нац. відродження виявила чималу експансію щодо слабших
українців. У наслідок її деякі укр. елементи, перебуваючи під угор. тиском,
воліли словакізацію, ніж втрату слов'янського характеру; це й спричинило
словакізацію низки укр. сіл. Словацький тиск на українців на С. збільшився з 1919, коли до С. включено
частину укр. Закарпаття, положену на зах. від р. Уж. Словакізація українців була
в програмі Словацької Нар. Партії, лідери якої відмовилися від співпраці з укр.
політиками Закарпаття (але співпрацювали з угрофілом А. Бродієм), які тому
увійшли в зв'язки з чес. політ. партіями, що ставилися позитивно або невтрально
до укр. питання. Культ. словацько-укр. взаємини тоді були мінімальні. Деякі
зв'язки існували між С. і Закарп. Україною (у Братіславі діяв Клюб друзів
Закарпаття, що видавав ж. «Podkarpatská Revue», вийшло кілька кн. про
Закарпаття, переклади творів закарп. письм.), зате ін. укр. землі та їх культура
залишалися невідомими для словаків. У той час і Україна не виявляла зацікавлення
С. За Словацької Нар. Респ. (1939 — 44), словацький уряд не толерував виявів
укр. нац. руху, а през. Тіссо заявив 1942, що укр.-русинського питання вже нема.
На політику словакізації частина укр. населення реаґувала симпатією до СРСР і
підтримкою партизанського руху, що в ньому брали участь чимало українців. Під
час сов.-нім. війни на Україні були реґулярні частини словацької армії (дві
дивізії), які, однак, у безпосередніх боях участи не брали. Багато словаків було
разом з закарп. українцями у Чехо-словацькому армійському корпусі ген. Л.
Свободи, який 1944 у рамках сов. армії брав участь у боях на Україні. 1944 — на
поч. 1945 на зах. С. була розташована укр. дивізія «Галичина»; територією С.
1945 — 46 проходили частини УПА. Осередком укр. політ. еміґрації під час другої
світової війни була Братіслава, де 1939 тимчасово перебувала евакуйована з
Закарпаття Укр. Торг. Академія.
- Доля українців на С. значно покращала по 1945, серед ін. і тому, що в
компартії Чєхо-Словаччини
і Словаччини чималу ролю відогравали укр. комуністи. Правда, укр. меншість на С.
не здобула територіяльної автономії, але здобула деяку культ. Зокрема
радикальний поворот почався у ділянці культ. взаємин — популяризації укр.
культури на С. і словацької на Україні. Від 1947 до 1969 на С. видано понад 100
кн. з укр. літератури у перекладах Ю. Кокавця, М. Крна, П. та М. Лічко, І.
Руснака, Р. Скукалка та ряду ін. При Словацькій Академії Наук та
- Братіславському
Ун-ті працює низка фахівців з укр. культури (М. Мольнар, М. Неврлі, П. Гапак, Ф.
Ґондор, Д. Гараксим, Й. Грозієнчік та ін.), які видали десятки монографій (про
творчість Т.
Шевченка, І. Франка, з укр. історії тощо). Другим центром словацької
україністики є Пряшів — філос. (катедра
укр. мови і літератури та досл. кабінет україністики) і пед. (катедра укр. мови
і літератури) фак. ун-ту ім. Шафарика. Досить добре відома на С. й укр.
драматургія. На проф. сценах С. були поставлені п'єси і опери І.
Котляревського, С. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Г.
Цеглинського, М. Старицького, Ю. Мейтуса, О. Корнійчука, Л. Дмитерка, В. Собка.
Ряд з них транслювалися через радіо і телевізію. Велику ролю у справі
популяризації укр. культури на С. відограли ґастролі хору ім Верьовки, балету
Вірського, Київ. Капелі Бандуристів, Закарп. Нар. Хору, Київ. Театру ім. Франка, а також щорічні турне
по С. Піддуклянського Укр. Нар. Ансамблю та Укр. Нар. Театру з Пряшева. На С.
влаштовано кілька виставок укр. книжок й образотворчого мистецтва. До взаємного
пізнання спричинилися т. зв. «Дні укр. культури на С.» і «Дні словацької
культури на Україні», а також Свято пісні і танцю укр. населення
Чехо-Словаччини. Зміцненню словацькр-укр. літ. зв'язків сприяє Філія укр. письм.
Спілки словацьких письм., Словацьке Пед. В-во, Відділ укр. літератури у Пряшеві
(видав понад 250 укр. публікацій). В наслідок утотожнювання словацької культури з
чес. значно відстає справа популяризації словацької культури на Україні. Із 152
кн. чес. і словацьких авторів, виданих на Україні до 1968, є лише 8 словацьких
(перший переклад 1951). Щоб заповнити прогалину, відділ укр. літератури
Словацького пед. в-ва у Пряшеві у 1959 — 62 видав 15 перекладів з словацького
красного письменства, а Культ. Спілка Укр. Трудящих — 6 словацьких п'єс у
перекладі на укр. мову; ж. «Дукля» систематично містить переклади з сучасної
словацької літератури. Однак, жадне з цих вид. не доходить на Україну, тому далі
видання перекладів було припинене. 1964 у Києві видано антологію «Словацька
поезія» з зразками поетичних творів 51 словацького автора у перекладах М.
Рильського, Г. Кучера, Б. Тена, А. Малишка, В. Житника, В. Лучука, І. Драча,
Д. Павличка, І. Світличного, В. Симоненка та ін.
- Попри поглиблення словацько-укр. культ. взаємин, словаки ведуть систематичну
словакізацію укр. Пряшівщини — політ., культ. (ліквідація укр. шкіл) чи рел.
(1968 призначено адміністратором Пряшівської єпархії словака). Нац. ненависть до
українців виявилася гол. за Дубчека (1968 — 69), коли серед словаків лунав
заклик, щоб усіх українців Пряшівщини вивезти до УРСР. Див. ще Пряшівщина. Укр.-словацька боротьба триває і в діяспорі, гол. у США; спроба словакізації
виходнів з Пряшівщини під гаслом, що на Пряшівщині більше українців нема і всі
гр.-католики є словаками. Для небагатьох закарп. гр.-кат. громад у Канаді Рим призначив єп.-адміністратором
словака. Поза межами Пряшівщини
невеликі укр. колонії існують в кількох містах С., гол. у Кошицях (до цього
важливого пром. центру іміґрують укр. селяни з Пряшівщини) і Братіславі.
-
Етнічні групи країни
- Словаки 85.8%, Угорці 9.7%,
Цигани
1.7%, Русіни/Українці
1%,Інші 1.8% (2001 перелік)
- Релігії країни
- Католики 68.9%, Протестанти 10.8%,Грецькі Католики 4.1%,Інші 3.2%, Не
релігіозні 13% (2001 перелік)
-
Мови країни
- Словацька (oфіційна) 83.9%, Угорська
10.7%, Циганська
1.8%, Українська
1%, Інші 2.6% (2001 перелік)
-
|
