- Република Србија Республіка Сербія
- Сербія — країна в півн.-зах. частині Балканського
півострова, складається з Косово і Воєводини; площа 88400 кв. км; столиця Белград,
9,66 млн. меш. (1990), за національністю в основному серби
(бл. 6,7 млн., у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни,
словаки, українці (бл.
40 000) й ін.
- Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на
півдні. Розмовна й літ. мова сербів: сербський варіант
сербохорватської, абетка — кирилиця;
релігія: православ'я.
-
Історія
- Сербія заселена сербами
й ін. слов'янськими
племенами з 6-7 вв.,
була до кін. 12 в. під владою Візантії, у 13 і 14 ст.
— незалежна держава, з 15 в. перебувала під владою Туреччини
і частково (від 16 в.) Австрії. Після двох
протитур. повстань С. здобула 1830 широку
автономію, а у серб.- тур. війні 1876-78 — повну незалежність і стала. 1882 королівством. У грудні 1918 увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і
словенців,перейменованого 1929 на Югославію,
проголошену після визволення з нім. окупації (1941-44) у листопаді 1945 Соц.
Федеративною Респ. Юґославії (СФРЮ). — сербо-хорв., , релігія — правос.
- Сербія стала частиною Королівства сербів, хорватів і словенів у
1918, яке стало Югославією в 1929. Протистояння сербів і хорватів почалося ще в
межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв
маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову
ввійшла до складу Югославії. З 1986 Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії
і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для
Косово і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації,
Сербія формально анексувала Косово у вересні 1990. Мілошевич був переобраний у
грудні 1990, але в березні 1991 відбулися антикомуністичні виступи і виступи
проти Мілошевича в Белграді. У 1991 почалася громадянська війна, Мілошевич
висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском
ООН у січні була підписана
угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і
Боснії-Герцеговини в 1992 фактично скоротило територію Югославії до однієї
республіки Сербія. Правонаслідником Югославії була оголошенареспубліка Сербія
і Чорногорія в квітні 1992, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася й
істотно порушувалися права людини. У березні 1992 і повторно в червні тисячі
сербів виступали за припинення війни в Боснії-Герцеговині. До 16 в. Серб.-укр. зв'язки почалися ще з часів Київ.
Руси. У розвитку давньої серб. літератури брали участь, перекладаючи грец. і
ц.-слов. тексти й пишучи ориґінальні твори серб. мовою, письм. укр. роду, між
ними Єлисей з Кам'янця Подільського (15 в.), Андрій з Сянока (16 в.), Василь
Никольський з Закарпаття (16 в.), Гаврило Мстиславич (16 в.), Самуїл Бакачич (17
в.). Багато серб. нар. пісень були занесені серб. співаками (дудниками й
гуслярами) в 15 — 16 вв: на Україну і в Польщу (М.
Грушевський висловив здогад, що укр. думи і їх назви творилися, мабуть, під
впливом серб. героїчної поезії). Для гусел збереглася подекуди назва
«серби». 17 — 18 в в. Посиленню серб.-укр. взаємин сприяла також участь сербів у коз.
війську, ще перед Хмельниччиною. У коз. реєстрі 1649 знаходимо кількадесят серб.
прізвищ. Серби брали участь у нац.-визвольній революції під проводом Б.
Хмельницького й пізніше. Це були або окремі військ. діячі серб. походження,
або організовані ними відділи найманого війська з сербів (зокрема за І.
Виговського). Серед перших треба згадати трьох полк. Сербинів — Івана Юрійовича,
Івана
Федоровича і Войцу, а також Родіона Дмитрашка-Райчу, полк. переяславського
(1667 — 77 і 1687-88) та ін.
- У Сербії (й у ін. півд.-слов. країнах) були поширені вид. укр.
друкарень 17 — 18 вв., зокрема друкарні Києво-Печерської Лаври, а також проповіді З. Копистенського, твори Л. Барановича у серб. перекладі, Т.
Стефановича тощо. Серед студентів Києво-Могилянської Акад. були у 18 в. також
серби (напр., Йован Раїч й А. Стойкович у 1740-их pp.). До С. виїжджали як
проповідники і викладачі — вихованці й вчителі Академії, напр., С. Залуцький, що
з 1724 був проповідником при церкві беоґрадського митр.; 1733, на прохання серб.
митр. Вікентія Йоановіча, київ. митр. Р. Заборовський вислав до С. М.
Козачинського, Т. Климовського, Т. Левандовського, І. Минацького, Т.
Падуновського, Г. Шумляка (вони працювали як викладачі ц.-слов. мови, піїтики і
реторики у школах Карловців, Вуковару, Беоґраду, Осеку). У різний час в С. вчили
також ін. вихованці Києво-Могилянсвкої Акад.: В. Крижанівський, І. Ластовецький,
П. Михайловський. За часів Петра І, зокрема під час рос.-тур. війни 1711, чимало серб. родів
перейшло на бік Росії, між ними Владиславичі, Милорадовичі. Требинські, Божичі,
Вишневські, Милютиновичі, а згодам Веселицькі, Витковичі, Бошняки та ін.
Увійшовши до складу коз. старшини і діставши маєтки, вони залишилися назавжди на
Україні, вчили дітей здебільша у Києво-Могилянській Академії, і деякі з їх
нащадків стали видатними укр. гром. і культ. діячами.
- У зв'язку з заселенням Півд. України в сер. 18 в. збільшилася кількість
сербів на Україні, що емігрували з окупованої Австрією Півн. С.; з них, а також
з волохів та ін. вихідців була створена 1752 адміністративно-територіяльна
одиниця п. н. Нова Сербія і 1753 — Слов'яно-Сербія (1764 вони увійшли до складу
Новорос. губ.). Багато з поселених на цій території сербів тікало на Запор. Січ.
Серби брали також участь у гайдамацькому та коліївському повстаннях і, з другого
боку, були також у лавах рос. війська, що придушувало ці повстання. Поселені на
Півд. Україні серби асимілювалися згодом з укр. населенням.
- На 1740 — 60-і pp. припадає виникнення укр. поселень у Бачці, а в кін. 18 в.
у Сремі. 19 — 20 в в Видатний вплив на укр. відродження й укр. літературу (зохрема на
діячів «Руської Трійці») мав серб. цисьм., фольклорист і мовознавець 19 в. Вук
Караджіч (1819 відвідав Україну); за зразком створеного ним серб. правопису
розвинувся й укр. фонетичний правопис. Особисті зв'язки з серб. діячами культури
підтримували Я. Головацький, М. Костомаров та ін. У другій пол. 19 в. у Києві (під проводом М.
Драгоманова), Одесі (під проводом А. Желябова) та ін. м. України створилися
комітети допомоги грошима, зброєю, добровільцями для визвольної боротьби сербів
й ін. балканських народів проти турків. Безпосередню участь у боях брали укр.
письм. і діячі: поет І. Манжура, актор і режисер М. Садовський, В. Яновський та
ін. М. Старицький видав 1876 у Києві зб. перекладів «Сербські нар. думи і
пісні», призначаючи прибуток з неї на користь Серб. Червоного Хреста. Відгомін
серб. подій наявний у творчості І. Франка, О. Пчілки, Лесі
Українки, С. Воробкевича, Ю.
Федьковича. У кін. 19 і на поч. 20 ст. серб. нар. пісні й твори серб. письм.
перекладали, крім І.
Франка, Остап Барвінський, М. Бучинський, О. Навроцький. Одночасно з цим в
С. почалося зацікавлення творчістю Т.
Шевченка, Марка
Вовчка й :ін. укр. письм. З серб. літ. і гром. діячами були знайомі М.
Драгоманов, О. Барвінський, М. Лисенко й ін. Д. чл. НТШ були обрані серб.
учені: Олександр Беліч, Степан Бошковіч, Іван Ерделяновіч, Борівой Мілоєвіч,
Йован Цвіїч та ін. По другій світовій війні появилися укр. переклади з серб.
нар. поезії М.
Рильського («Сербські епічні пісні», 1946; «Сербська нар. поезія», 1955;
разом з Л. Первомайським); творів серб. письм. В. Нушіча, Б. Чопіча, І. Андріча
й ін. У перекладі на серб. мову появилися крім «Слова о полку Ігореві» (1957),
окремі твори І. Франка, М.
Коцюбинського, Ю. Яновського, М. Стельмаха, О. Гончара та ін. У 1969 вийшло
перше вид. творів Т.
Шевченка серб. мовою П. н. «Кобзар». У 1972 був виданий у Новому Саді
«Підручний Термінологічний Словник сербо-хорв.-русько-укр.» М. Кочіша.
У політ. укр.-серб. взаєминах переважало протиукр. наставлення, зумовлене
сильно закоріненим серед сербів русофільством. 1917 — 20 С. не визнала укр.
державності, утруднювала працю Укр. Червоного Хреста тощо. Між двома світовими
війнами серби сприяли гол. чином рос. еміґрації. Протиукр. настрої виявилися в
розгромі укр. еміґраційних організацій й укр. поселень з Юґославії у 1944 — 45.
Теперішні взаємини С. з Україною зумовлені настановами актуальної політики
Юґославії, як федерації півд.слов. народів, у стосунку до СРСР як цілости.
-
|