- Фердинанд I, Фердинанд-Віктор-Альберт-Мейнард
Гогенцоллерн-Зігмаринген (Ferdinand-Victor-Albert-Meinard von
Hohenzollern-Sigmaringen) (24.8.1865, Зігмаринген, Пруссія - 20.7.1927,
Бухарест), король Румунії. 2-й син Леопольда принца Гогенцоллерн, графа Зігмарингена
й Верінгена, графа Берг. Освіту отримав у Липкському університеті. 18.3.1889
проголошений спадкоємцем румунського престолу й одержав титул принца Румунії й
Королівської Високості. 10.1.1893 женився на Марії герцогині Кобург-Готській -
внучці рос. імператора Олександра ІІ і англ. королеви Вікторії. 10.10.1914
успадковував своєму дядькові Каролеві І. Одержав у Румунії прізвисько «Лояльний».
Вступивши на румунський престол, зайняв тверду позицію на підтримку країн
Антанти. Однак продовжував дотримуватися політики нейтралітету, вичікуючи, на
чиїй стороні буде успіх. В 1916, після настання рос. Південно-Західного фронту
під командуванням ген. А.А. Брусилова й великої поразки Австро-Угорщини,
ухвалив рішення щодо вступу у війну на стороні Антанти. Санкціонував підписання
17.8.1916 політичної й військової конвенції із країнами Антанти. 27 серпня
Румунія оголосила війну Австро-Угорщині; 28 серпня їй оголосили війну Німеччина
й Туреччина, а 1 верес. - Болгарія. Після вступу країни у війну виключений з
королівського будинку Гогенцоллернів. 27.8.1916 прийняв на себе звання
Верховного головнокомандуючого румунськими збройними силами. Після мобілізації
збройні сили Румунії становили 564 тис. чол. - усього 23 піх. й 2 кав. дивізії,
однак фактично в бойових частинах було виставлено тільки 250 тис. чол. У той же
час тільки 10 першочергових дивізій мали скорострільну артилерію й деяку
кількість гаубиць, другочергові дивізії мали лише знаряддя старого типу. Важкої
артилерії й техніки румунська армія не мала, крім того, командний склад був зовсім
не підготовлений до ведення війни на рівні супротивника, 4-та (Північна) армія
ген. К. Презана примикала до 9-ї рос. армії ген. П.А. Лечицького, 2-га ген. Г. Крайничану
й 1-ша ген. И. Кульчера армії розгорталися від Ойтос до Орсови; 3-я армія ген.
М. Роблена - від Орсови уздовж Дунаю. При цьому 1-ша, 2-га й 4-та армії
нараховували 11 піх. й 1 кав. дивізію, а 7 піх. й 1 кав. дивізія були виведені
в стратегічний резерв. Загальний план дій передбачав нанесення головного удару
арміями, розгорнутими на кордоні із Трансільванією загальним напрямком на
Будапешт. У серп. румунські війська понесли ряд поразок, але були врятовані що
підійшли рос. війська. 29 жовтня німецькі війська почали наступ й, розгромивши
1-шу й 2-гу армії, вийшли до Бухареста. Ф. відвів всі війська, що були, до
столиці, передавши Молдавський фронт 9-й рос. армії ген. Лечицького, а Добруджу
- армії ген. В.В. Сахарова. Після розгрому армій зосередив 120 тис. чол. (під
командуванням ген. Презана) для захисту Бухареста. У ході Бухарестського бою
14-18 листопада румунські війська були розгромлені, 20 листопада німецькі
війська ввійшли в Бухарест і румунські війська почали панічний відступ. Втрати
румунської армії в ході воєнних дій склали 73 тис. убитими і пораненими, 147
тис. полонених при 359 пушках й 346 кулеметах. 12.12.1916, після створення в основному
з рос. армій Румунського фронту, призначений його головнокомандуючим. Однак залишався
на чолі військ лише номінально, а реальне керівництво військами здійснювалося
помічниками головнокомандуючого, якими були рос. ген. Цукрів і Д.Г. Щербачов. У
той же час у складі фронту діяли 1-ша (ген. Кристеско) і 2-га (ген. А. Авереску)
румунські армії, які були приведені в порядок під наглядом франц. інструкторів.
Затвердив план, розроблений рос. командуванням і предполагавший наступ в глиб
Валахії. Після успішного початку наступу, 12(25) липня А.Ф. Керенський скасував
операцію. Ф. наказав ген. Авереску продовжити наступ поодинці. В умовах розвалу
рос. армії й припинення рос. військової допомоги румунський уряд А. Маргіломана
7.5.1918 підписав сепаратний договір із Центральними державами. По ньому
Румунія губила всю Добруджу, уступала Австро-Угорщині смугу по границі з Трансільванією
(5,6 тис. квадратних км), зобов'язалося надати нім. компаніям право на розробку
державних родовищ і торгівлю всією румунською нафтою на 90 років. У червні 1918
парламент схвалив домовлений Ф. не підписав його, затягуючи час й очікуючи
розвитку подій. Коли поразка Німеччини сталася неминучою, уряд ген. К. Коанди
9.11.1918 (за два дні до капітуляції Німеччини) денонсувало Бухарестський мир і
зажадало в 24 години виводу нім. військ з території країни або їхньої
капітуляції. 1.12.1918 вступив у Будапешт. У такий спосіб країна увійшла до
числа країн -переможниць. У результаті війни в 1918 до Румунії була приєднана
Трансільванія, що збільшила територію країни з 131,3 тис. квадратних км до 295
тис., а населення з 7,9 до 14,7 млн. чол. Втрати Румунії у війні, за деякими
оцінками, склали 250 тис. чол. убитими й померлими в полоні й від ран. Збиток, понесений
країною, склав 17,7 млрд. золотих левів (все національне багатство в 1914
оцінювалося в 36 млрд.). Після війни залишався на престолі, хоча реальна влада
зосередилася в руках прем'єр-мін. І. Бретиану, Авереску й Т. Іонеску.