Франц Йосиф у 1853 році. Портрет

роботи Міклоша Барабаша

Пам'ятник Францу Йосифу І в місті

Чернівці, Україна. Скульптори

Володимир Цісарик і Сергій Іванов

В'їзд цісаря Франца Йосифа І до

Львова у 1851 р.

Франц Йосиф I у формі фельдмаршала. 1865. Портрет роботи Ф.К.Вінтерхальтера

Бюст Франца Йосифа I у Сегеді Угорщина

Фра?нц Йо?сиф I (нім. Franz Josef I., угор. I. Ferenc József, чеськ. František Josef I.) (18 серпня 1830, Лаксенбург — 21 листопада 1916, Відень) — імператор Австрійської імперії і король Богемії з 2 грудня 1848 року, апостольний король Угорщини з 2 грудня 1848 по 14 квітня 1849 року (1-й раз) та з 13 серпня 1849 (2-й раз); Король Галичини й Володимерії; з 15 березня 1867 року — голова двоєдиної держави — Австро-Угорської монархії. Правив 68 років; його царювання — епоха в історії народів, що входили до складу Дунайської монархії.

Старший син ерцгерцога Франца Карла, сина Франца II та молодшого брата Фердинанда I. Мати — Софія Баварська. В ході австрійської революції 1848 року його дядько зрікся престолу, а батько відмовився від права спадщини, і 18-річний Франц Йосиф опинився на чолі багатонаціональної держави Габсбургів.

Політичні події

За сім десятиріч правління Франца Йосифа (який не брав активної участі в державних справах) Австрійська імперія, яка в середині XIX століття була великою державою, прийшла до повного занепаду в результаті Першої світової війни.

Новий імператор отримав корону здебільшого завдяки допомозі російських військ у придушенні Угорського повстання, що було приниженням для австрійської монархії. В результаті відносини між Австрією та Росією зіпсувалися, що відіграло важливу роль на початку Кримської війни. Попри те, що Австрія не вступила до конфлікту, низка дипломатичних помилок призвела до того, що країна позбулася значних союзників. Цим скористалося Сардинське королівство, яке за підтримки Франції та Пруссії відновило боротьбу за об’єднання Італії. В результаті до 1860 року імперія втратила Ломбардію, а представники дому Габсбургів втратили владу в Модені й Тоскані.

1866 року Австрія розпочала війну проти Пруссії, причиною якої було питання про лідерство в німецькому світі. Після битви при Садові, яка завершилася розгромом австрійської армії, імперія була змушена визнати поразку. Австрія втратила Венецію й визнала об’єднання північнонімецьких держав на чолі з Пруссією. Незабаром після цього угорська еліта почала вимагати від Франца Йосифа надання їй рівних прав з австрійськими німцями й перетворення Австрійської імперії на двоєдину монархію. Остерігаючися нової революції, імператор, 1853 року ледь не вбитий угорським націоналістом, був змушений погодитися. Це спричинило початок національного руху й серед інших народів Дунайської монархії.

1871 року Австро-Угорщина визнає проголошення Німецької імперії та вступає з нею до альянсу (до середини 1880-х до нього входила й Росія). Це дозволило державі Франца Йосифа досягти посилення впливу на Балканах у ході Російсько-турецької війни 1877—1878 років. Зокрема, імперія окупувала, а в 1908 році анексувала Боснію та Герцеговину. Останні події призвели до посилення суперечностей з Росією, відкритого протистояння з Сербією й у результаті до фатальної участі Австро-Угорщини в Першій світовій війні. Сам Франц Йосиф не застав краху своєї імперії — він помер у 1916 році у віці 86 років.

Сімейні драми

В 1854 році Франц Йосиф одружився з баварською принцесою Єлизаветою, відомою як «Сіссі». Її відносини з матір’ю Франца Йосифа імператрицею Софією не склалися, незабаром у Єлизавети розвинувся нервовий розлад. Оскільки престиж імператорського роду й так було порушено гомосексуальними походеньками молодшого брата Франца Йосифа I Людвіга (якого врешті-решт було вислано з Відня), для уникнення можливих ускладнень Єлизавета виїхала з двору. З 1875 до 1914 року літньою резиденцією для подружжя була Вілла в Бад Ішлі. З 1860-х рр. цісарева проводила час у подорожах, рідко зустрічаючись з чоловіком та майже не брала участі у вихованні дітей.

Перша трагедія вразила родину Франца Йосифа в 1867 році, коли в Мексиці республіканці розстріляли його рідного брата Максиміліана, проголошеного імператором Мексики.

В 1872 році померла мати Франца Йосифа Софія, яка справляла великий вплив на сина, а в 1878 році — його батько Франц Карл.

З 1885 року коханкою імператора була акторка Катаріна Шратт, їхні стосунки ніколи не були таємницею.

Єдиний син і нащадок Франца Йосифа кронпринц Рудольф застрелився 1889 року в замку Майєрлінг, убивши перед тим свою кохану баронесу Марію Вечера.

В 1898 році в Женеві італійський анархіст Луїджі Лукені вбив імператрицю Єлизавету.

Після самогубства Рудольфа новим спадкоємцем престолу став племінник імператора Франц Фердинанд. У 1914 році спадкоємця трону разом із дружиною вбив у Сараєво сербський терорист Гаврило Принцип.

Стосунки з Папською Курією

На Папському Конклаві 1903 імператор Франц Йосиф наклав вето на обрання кардинала Рамполи дель Тіндаро на папство. Формулу вето проголосив від імені імператора краківський кардинал Ян Пузина. Кардинали не змогли суперечити Францу Йосифу, єдиному монарху, у якого з папами не було конфліктів. Було обрано Джузеппе Сарто. За 68 років свого правління це єдиний випадок, коли Франц Йосиф застосував своє право вето. Франц Йосиф — останній монарх в історії, який його застосував; новий папа Пій X скасував це право.

Ставлення до українців

Перші роки цісарства Франц Йосиф І ставився прихильно до українців, бо вони (на відміну від поляків і угорців) були лояльними до Габсбургів. Наприкінці 1848 року він видав декрет про створення кафедри української мови й літератури у Львівському університеті, а в 1849 році зробив Буковину окремим коронним краєм, послабивши тим польський вплив у цьому регіоні.

1849 — цісар видав нову конституцію, яка зміцнювала абсолютизм, і ліквідував парламент; намісником Галичини призначив польського аристократа Аґенора Ґолуховського, який довів Головну Руську Раду до самоліквідації. 1850 надав Крайовий статут «Королівству Галичини й Володимерії», що утруднювало створення руського коронного краю у Східній Галичині. Хоча галицькі українці кілька разів (1854, 1863, 1866) мали згоду віденського уряду на адміністративний поділ Галичини на українську і польську частини, цісар щоразу схилявся до думки польської більшості Галицького крайового сейму, яка була проти поділу.

1851 — Франц Йосиф I скасував конституцію, і наслідком того почалися 10 років реакції, які сповільнили національне й політичне життя західних українців. 1860 видав нову конституцію, яка спиралася на становий принцип; 1861 ухвалив виборчу ординацію до крайових сеймів за куріальною системою, яка звела до меншості представництво галицьких українців у сеймі. 1866, після програної війни з Італією та Прусією, Франц Йосиф І уклав угоду з польською шляхтою Галичини; за її лояльність віддав їй панування в краї (крайова адміністрація, судове самоврядування, керівництво шкільництвом перейшло до польських рук, польська мова стала урядовою, полонізовано Львівський університет). На початку XX ст., зважаючи на можливість війни з Росією, цісар волів замирення поляків з українцями в Галичині, внаслідок чого 1914 підписано угоду між двома посольськими представництвами. Однак початок війни не дозволив її реалізувати.

Цікаві факти

Імператор був знаним консерватором, простим у побуті, уважним до етикету й традицій. Він називав себе «останнім монархом старої школи». Після того, як його брата розстріляли в Мексиці, до кінця віку, майже 50 років, імператор не приймав мексиканських посланців. Він так і не провів до палацу телефон і з великими труднощами погодився на електрику. Коли його син наклав на себе руки, Франц Йосиф написав усім європейським монархам, що причиною загибелі кронпринца став випадковий постріл на полюванні. Але папі Леву XIII він написав правду.

Часто кажуть, що австрійці, угорці та чехи досі рано встають і рано лягають (і, відповідно, активне життя в містах починається та завмирає раніше) тому, що Франц Йосиф, який був «жайворонком», за тривале царювання привчив до свого режиму всю імперію.

Титул з 1849 року

’’Його Імператорська та Королівська Величність Франц Йосиф I, Божою милістю імператор австрійський, апостольний король угорський, король богемський, король ломбардський та венеційський ^[3], далматський, хорватський, славонський, Галичини й Володимерії та іллірійський, король єрусалимський та ін.;

ерцгерцог австрійський; великий герцог тосканський та краківський; герцог лотарінгський, зальцбурзький, штірський, каринтійський, карніольський та буковинський; великий князь трансільванський; маркграф моравський; герцог Верхньої та Нижньої Силезії, моденський, пармський, пьяченцький та гуастальський, Освенциму (Аушвіц) та Затору; тешинський, фріульський, рагузький (Дубровник) та зарський (Задар);

володарний граф габсбурзький і тірольський, кібурзький, горицький та градиський;

князь трентський та бріксенський;

маркграф Верхніх і Нижніх Лужиц та Істрії;

граф Гогенемс, Фельдкірх, Брегенц, Зоннеберг та ін.^[4];

государ Трієсту, Котору та Вендської марки;

Великий Воєвода Сербії (Воєводини),

та інше, та інше, та інше.’’

Військові звання та нагороди

австрійський фельдмаршал (2 грудня 1848)

прусський генерал-фельдмаршал (27 лютого 1895)

британський фельдмаршал (1 вересня 1903)

Кавалер російського ордену Святого Георгія 4-го ступеня (2 червня 1849.

Увічнення

На його честь названо арктичний архіпелаг Земля Франца-Йосифа, яка належить Росії. Її відкрито 1873 року австрійською полярною експедицією.

В культурі

Франц Йосиф не цікавився мистецтвами, але сприяв географічним дослідженням. Зокрема, чеському мандрівнику-африканісту Емілю Голубу.

В романі Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» відображено вкрай презирливе ставлення чехів до «старого Прохазки» (прізвисько Франца Йосифа у чехів). Більше того, в романі підкреслюється, що саме тости на честь імператора з боку Швейка викликають тверду впевненість у його дегенеративності та слабкому розумі навіть у посадових захисників Австро-Угорської імперії.

«Судові лікарі, що підписалися нижче, визначилися у визначенні повного психічного отупіння та вродженого кретинізму Швейка Йозефа, який постав перед вищезазначеною комісією, кретинізм якого ясно видно з заяви «Здоровим будь, імператоре Франце Йосифе Перший», якої цілком досить, щоб визначити психічний стан Йозефа Швейка як явного ідіота».

Таке ставлення пояснюється тим, що імператор ігнорував національні почуття своїх чеських підданих. Він не коронувався чеською короною, не був присутнім на відкритті Чеського національного театру у Празі тощо.

Кіно

Сіссі

Переполох у Гімалаях

Майєрлінг

Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org