Франц II у коронаційних регаліях

Священної Римської імперії (1792)

мператор Франц. Портрет роботи Крафта

(Воєнна галерея Зимового палацу в Петербурзі)

Перша дружина Франца, Єлизавета

Вюртембергська

Друга дружина Франца, Марія Тереза

Бурбон-Неаполітанська|Марія Терезія

Сіцілійська, мати його дітей

Третя дружина Франца, Марія Людовіка

Моденська

Четверта дружина Франца, Шарлотта

Августа Баварська

Франц ІІ, Йосип Карл

Франц II (нім. Franz II. Joseph Karl; 12 лютого 1768, Флоренція — 2 березня 1835, Відень) — король Німеччини (римський король) з 1792 року, імператор Священної Римської імперії німецької нації (останній імператор) з 7 липня 1792 по 6 серпня 1806 року, перший імператор Австрії з 11 серпня 1804 року до самої своєї смерті. У якості імператора Австрії (а також короля Богемії та Угорщини, короля Галичини та Володимерії з 1 березня 1792 року) носив династійний номер Франц I.

Повний титул: Милістю Божою обраний Римський Імператор, довічний Август, спадковий імператор Австрії. Царював у часи наполеонівських війн, після низки поразок був змушений ліквідувати Священну Римську імперію й віддати дочку Марію-Луїзу за Наполеона I. У внутрішній політиці його правління було реакцією проти ліберальних реформ безпосередніх попередників.

Ранні роки

Син ерцгерцоґа Леопольда, майбутнього імператора Леопольда II, та Марії-Луїзи, дочки Карла III, іспанського короля.

Дитинство його пройшло у Флоренції; з 1784 року виховувався у Відні при дворі свого дядька, Йосипа II, який вважав його малоздібним і дуже впертим юнаком. 1788 року одружився з Єлизаветою-Вільгельміною, принцесою вюртембергською.

У війні з турками виявив особисту мужність; у поході 1789 року він був навіть головнокомандувачем, але лише номінально (реально керував фельдмаршал Лаудон.

Після смерті Йосипа II (20 лютого 1790 року) Франц, до прибуття до Відня його батька Леопольда (12 березня), був регентом держави; на чолі уряду все ще стояв Кауніц. 1791 року він був присутній на Пільніцському з'їзді правителів, що розробив план дій проти французької революції; тут він близько зійшовся з прусським кронпринцем, уподальшому королем Фрідріхом Вільгельмом III. Всі найважливіші події свого життя Франц мав звичку докладно заносити до щоденників, цінність яких досить мала.

Боротьба з революційною Францією і поділ Польщі

1 березня 1792 року смерть Леопольда II призвала його на престол Австрії; потім його було обрано імператором й 14 липня короновано у Франкфурті-на-Майні. Також його було короновано угорською короною у Офені й богемською у Празі. Під час цих коронацій Франц виявив велику любов до простоти та прагнення до економії, що пізніше перетворилось у нього на скупість.

Ще Леопольд II, у лютому 1792 року, уклав союзну угоду з Пруссією проти Франції; у квітні Франц розпочав війну та вів її не без настирливості у якості монарха як Австрії, так і Священної Римської імперії, навіть після того, як Пруссія уклала з Францією сепаратний мир у Базелі (5 квітня 1795 року). 1794 року Франц вирушив до чинної армії, яка слідом за тим здобула дві незначні перемоги при Като і Ландресі, що було приписано його присутності. Після нерішучого бою при Турне, у червні 1794 року, Франц повернувся до Відня. Перемоги генерала Бонапарта в Італії змусили й Франца до невигідного миру в Кампоформіо (17 жовтня 1797 року), за яким Австрія втратила Нідерланди й Ломбардію, але отримала Венецію, Істрію й Далмацію.

Під час третього поділу Польщі (1795) Австрія отримала західну Галіцію.

У 1799 році Франц долучився до другої коаліції (з Росією та Англією) проти Франції, але поразки при Маренго та Гогенліндені змусили його погодитись на вкрай тяжкий для Австрії Люневільський мир.

Ворог і тесть Наполеона. Падіння Священної Римської імперії

Коли Наполеон став явно прагнути до проголошення Франції імперією, то ще раніше, ніж це сталось, Франц проголосив себе імператором Австрії (11 серпня 1804 року).

1805 року він з радістю приєднався до Третьої коаліції Росії, Швеції та Англії проти Франції. Наближення французів до Відня примусило його тікати звідти спершу до Пресбургу, потім до Брюнну, а потім до військового табору в Ольмюці, залишаючи столицю французам. 23 вересня французи зайняли Відень, а 29 вересня Франц вступив з ними у перемовини про мир, не припиняючи, однак, воєнних дій. 2 грудня 1805 року відбулась знаменита Аустерліцька битва трьох імператорів, у якій брав особисту участь й імператор Франц, який виявився мало здатним розуміти стратегічні міркування Наполеона, як і його генерали. 26 грудня 1805 року він уклав Пресбурзький мир, за яким йому довелось пожертвувати Тиролем та Венецією. 6 серпня 1806 року він зрікся корони Священної Римської імперії.

Втрати Австрії у останній війні були такими тяжкими, що у новому союзі Пруссії з Росією та війні 1806—1807 років Франц не був здатним взяти участь, попри те, що його ненависть до Франції та Наполеона, як носія революційних початків, аніскільки не зменшилась. Він віднайшов можливість задовольнити це почуття 1809 року, вчетверте оголосивши війну Франції (Війна п'ятої коаліції), але поразка при Ваграмі змусила його укласти Шенбруннський мир (14 жовтня 1809 року), за яким Австрія втратила Іллірію й досягла апогею своїх нещасть.

Особисто Франц пережив ще одне приниження: Наполеон вимагав руку його дочки Марії-Луїзи, і Франц мав погодитись на це споріднення з Наполеоном, якого вважав простим авантюристом. Франц розглядав цей шлюб як велику жертву батьківщині, але політичне становище країни не покращилось. Після особистих перемовин з Наполеоном у Дрездені, в травні 1812 року, Франц змушений був відправити свої війська проти Росії; але в липні 1813 року він долучився до Шостої коаліції союзників, що воювали з Наполеоном. За першим Паризьким миром він повернув більшу частину втрачених земель.

З 1815 року до смерті Франца у Австрії господарював мир, що перервався лише у 1821 році повстаннями в Італії, які було порівняно легко придушено.

Реакція

Австрійська політика, якою у цей час керував Меттерніх, була політикою крайньої реакції як всередині, так і поза Австрією (в особливості в Італії). Всередині панувала сувора поліцейська система; друк та усілякі інші прояви громадської думки вкрай утискались; сильно заохочувалось шпигунство. Сам Франц найбільше цікавився справами про політичні злочини; він тримав у себе плани в'язниць, турбувався про всі деталі життя політичних в'язнів, розпоряджався переводом їх з однієї в'язниці до іншої, прагнучи того, щоб жоден політичний промах не лишився без покарання. Створений або, принаймні, посилений ним режим відрізнявся вкрай дріб'язковою жорстокістю. У зовнішній політиці Франц цілковито захищав Священний союз.

Особисте життя

Незважаючи на жорстокість та дріб'язковість у відношенні до супротивників, Франц хотів, щоб його вважали доброю людиною, що під час накладення покарань виконував лише тяжкий обов'язок; у своєму поводженні з людьми він мав вигляд патріархальної простоти; добре володіючи багатьма мовами, він залюбки спілкувався з простим людом народною віденською говіркою.

1790 року померла перша дружина Франца — Єлизавета Вюртембергська; за 7 місяців він одружився з Марією Терезією Сіцілійською, яка народила йому 13 дітей, серед них Фердинанд, уподальшому імператор, та Марія-Луїза Австрійська, дружина Наполеона. У 1807 році померла й вона; за 8 місяців Франц одружився втретє з Марією Людовікою Беатрисою, принцесою моденською, яка померла в квітні 1816 року. В листопаді того ж року він одружився вчетверте з Кароліною-Августою, дочкою короля Максиміліана-Йосипа Баварського, розлученою дружиною кронпринца, у подальшому короля Вільгельма I Вюртембергського. Два останніх шлюби, як і перший, лишились бездітними. Незважаючи на швидкість укладання нових шлюбів, Франц вважався гарним сім'янином, ймовірно, любив усіх своїх дружин. Йому встановлено пам'ятники у Відні, Празі, Граці та Франценсбаді (Франтішкові-Лазне).

Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org