МАРШАЛОВІ
ОСТРОВИ
 
Маршаллові Острови
Aolepan Aorokin M?ajel
Republic of the Marshall Islands
 
Маршаллові Острови — тихоокеанська держава в Мікронезії. Межує на заході та південному заході з територіальними водами Федеральних Штатів Мікронезії, на півдні — з територіальними водами Кірибаті, з інших боків — з нейтральними водами Тихого океану. Довжина прибережної смуги — 370,4 км. Республіка Маршалові Острови розташована на 29 атолах і 5 островах архіпелагу Маршалові острови, котрий складається з ланцюгів Ралік і Ратак. Загальна площа суші — 181,3 км²; території, зайнятої лагунами, — 11 673 км². Населення Маршалових Островів — 63 174 чол. (2008, оцінка). Столиця — Маджуро.
Першим островом, поміченим європейцями, став атол Бокак, відкритий іспанським мореплавцем Алонсо Де Салазаром у 1526 році. Згодом Маршаллові Острови по черзі ставали територією різних колоніальних держав: у 1886 році — Німецької імперії, у 1914 році — Японії, яка продовжила управляти островами після Першої світової війни вже за мандатом Ліги Націй, у 1947 році — включені до складу підопічної території ООН під управлінням США. Як державне утворення, Маршаллові Острови виникли у 1983 році в результаті розділу підопічної території ООН Тихоокеанські острови. З 1986 року Острови перебувають у «вільній асоціації» зі США. Маршаллові Острови — член ООН, Південнотихоокеанської комісії та Форуму тихоокеанських островів.
Назва
Маршаллові Острови названі на честь британського капітана Джона Маршалла[1] (також відомого під іменем Вільям Маршалл[2]), який разом з іншим капітаном Томасом Гільбертом, на честь якого названі сусідні острови Гільберта, досліджував архіпелаг у 1788 році під час перевезення ув'язнених у Новий Південний Уельс[2].
Історія
Рання історія
Про ранню історію Маршаллових Островів відомо дуже мало. Імовірно, острова були заселені близько 2000 років тому вихідцями з Південно-східної Азії.
Першим островом, поміченим європейцями, став атол Бокак, відкритий іспанським мореплавцем Алонсо Де Салазаром у 1526 році. Проте, архіпелаг залишався безіменним аж до 1788 року, коли острови були повторно відкриті британським капітаном Джоном Маршалом, на честь якого вони й були названі. Згодом повз Маршаллові Острови пропливали суди багатьох держав, однак, жодна з них не висунула територіальні претензії з метою анексії. У 1860-х роках на островах стали з'являтися перші вихідці з Німеччини. Німецькими торговельними компаніями у ці роки була розгорнута ціла мережа по торгівлі копрою та іншими товарами. У 1885 році архіпелаг був анексований Німецькою імперією, незважаючи на претензії з боку Іспанії.
Перша і Друга світові війни
У роки Першої світової війни, у вересні 1914 року, Японія зайняла частину Мікронезії, яка належала Німеччині, у тому числі, Маршаллові Острови. З тих пір острови залишалися під контролем Японії аж до зайняття архіпелагу американцями в роки Другої світової війни. З 1920 року Маршаллові Острови управлялися Японією за мандатом Ліги Націй.
Післявоєнна історія
Після короткочасної окупації островів армією США, ООН довірила керування Маршалловими Островами Сполученим Штатам у якості Підопічної території Тихоокеанських островів. Незабаром на атолі Кваджалейн з'явилася стратегічна військова база США, звідки здійснювався контроль над випробуваннями ядерної зброї на островах Бікіні та Еніветок, які проводилися з 1946 по 1958 року.
У 1979 році архіпелаг одержав обмежену автономію, а у 1986 році із США було підписано Договір про вільну асоціацію, згідно з яким США визнавали незалежність Республіки Маршаллові Острови, а Республіка, у свою чергу, надавала військовим Сполучених Штатів право перебуває на території країни; також зберігалися усі військові бази. Оборона країни стала обов'язком США. У 1990 році незалежність Маршаллових Островів визнала ООН.
Договір про асоціацію минув у вересні 2001 року. Після двох років переговорів, у 2003 році, договір було продовжено.
Географія
Загальна географія
Мікронезійська держава Маршаллові Острови є скупченням з атолів та островів, розташованих у Тихому океані трохи північніше екватора. Столиця країни, місто Маджуро, розташоване у 3438 км на захід від міста Гонолулу, адміністративного центру американського штату Гаваї, в 3701 км на південний схід від Токіо, столиці Японії, та у 3241 км на південний схід від міста Сайпан, столиці Північних Маріанських островів[3]. Найближчі архіпелаги — Каролінські острови, що належать Федеративним Штатам Мікронезії й розташовані на південний захід від Маршалових Островів та острови Гільберта, що лежать на південному сході й належать Республіці Кірібаті[4].
Площа суші Маршаллових Островів становить усього 181,3 км², у той час, як площа території, зайнятої лагунами, — 11 673 км²[5]. Країна розташувалася на 29 атолах і 5 віддалених островах, які розділені на дві групи: 18 островів у ланцюзі Ралик (у перекладі з маршалезької мови "захід"[6]) і 16 островів у ланцюзі Ратак (або Радак; у перекладі з маршалезької мови мови "схід"[6]). Обидва ланцюги перебувають приблизно в 250 км один від одного і простягаються з північного заходу на південний схід приблизно на 1200 км[4]. Найважливішими островами є атоли Кваджалейн і Маджуро. Найбільший острів Республіки Маршаллові Острови - Кваджалейн - є водночас атолом з найбільшою лагуною у світі[7][4]. Незважаючи на те, що площа його суші становить усього лише 16,32 км² (або 6,3 кв. милі), площа лагуни становить 2174 км² (або 839,3 кв. милі)[5]. Усі острови низинні, а атоли складаються з великої кількості моту, загальна чисельність яких у країні перевищує 1100[8]. Найвища точка країни, що досягає всього 10 м, розташована на атолі Лікієп[5].
Найпівнічнішим островом Республіки є острів Бокак (або Таонгі) у ланцюзі Ратак: він розташований в 280 км на північний захід від атолу Уейк, який нині перебуває під владою США і приналежність якого Маршаллові Острови оспорюють. Найпівденніший острів Маршаллових Островів — атол Ебон, найзахідніший — Уджеланг (вони обоє розташовані в ланцюзі Ралік), найсхідніший — Нокс у ланцюзі Ратак.
Геологія
Двадцять дев'ять із тридцяти чотирьох островів Республіки Маршаллові Острови — атоли (інші острови є піднятими атолами). Згідно з теорією Чарльза Дарвіна, формування атолів відбувалося в результаті занурення вулканічних островів, на поверхні яких поступово росли корали. Відбувалося формування облямовуючого рифу, а згодом і бар'єрного, який поступово надбудовувався коралами. У результаті виникала суша атолу. Ріст коралів і водоростей найбільш активно проходив у районах рифу, звернених до океану. У результаті, ці зовнішні краї рифу поспівали за осіданням вулканічного острова. Внутрішні ж райони острова, навпаки, поринали під воду. Згодом у цих місцях відбулося формування мілководних лагун.
На поверхні рифів поступово накопичувався пісок, який формувався під впливом хвиль і плинів, особливо під час сильних припливів і відливів. У приливній же зоні пляжу утворювалася берегова порода, зовнішній похилий шар з каменів. У результаті в наземних рослин з'являлася опора, на якій вони могли б рости. На острові ж формувалася стійка до високого вмісту солей у ґрунті рослинність, яка своїм корінням скріплювала різні осадові породи й перешкоджала водній та вітряній ерозії. Так формувалися піщані острівці або моту атола.
Піднятий атол є піднятим вулканічним островом, який утворювався у результаті підйому коралової платформи, яка оточує вулканічне плато в центрі острова.
Корисні копалини, виробництво яких можна було б здійснювати у промислових розмірах, на поверхні і у надрах Маршаллових Островів відсутні. Однак, у ході попередніх досліджень, на деяких островах були знайдені фосфати, а у межах територіальних вод країни — скупчення залізо-марганцевих конкрецій, а також кобальту. Тим не менш, у даний момент жодних розробок не ведеться.
Клімат
Особливістю регіонального клімату Маршаллових Островів є зміна кліматичних умов з півночі на південь, у тому числі, збільшення у даному напрямку кількості опадів[9][10]. На північних островах країни клімат тропічний, напівпосушливий. Наприклад, на найпівнічнішому атолі Маршаллових Островів - Бокаке - він практично напівпустельний, хоча кількість опадів що випадають на ньому, близька до показників західних прерій США[9]. Це обумовлено кількома факторами: пористістю ґрунтів, сольовими туманами та солоними ґрунтовими водами. Кількість опадів на Маршаллових Островах збільшується в міру руху на південь і досягає свого максимуму на атолі Ебон - найпівденнішому острові країни, розташованому в екваторіальному поясі.
Іншою важливою кліматичною особливістю місцевого клімату є розташування Маршаллових Островів у зоні північно-східних пасатів[9]. Протягом більшої частини року на островах переважають вітри, що дмуть із північного сходу. Вони відрізняються високою вологістю. На всіх островах, окрім найпівнічніших, часто трапляються зливи[9].
Для архіпелагу типововими є тропічні шторми та урагани, або тайфуни, у період яких спостерігається випадання великої кількості опадів, сильні вітри, які ламають дерева і руйнують будинки, а також високі хвилі, котрі загрожують змити низинні острівці. Трапляються посухи. Причиною кліматичних катаклізмів найчастіше є Ель-Ніньо[10].
Щомісячний рівень опадів на Маршаллових Островах становить близько 300—380 мм[11]. На північних островах країни щорічно випадає від 1000 до 1750 мм опадів, на південних — 3000—4300 мм[10]. На північних островах найсильніші дощі трапляються з вересня по листопад, на півдні ж вони випадають цілий рік[8].
Температурний режим на архіпелазі протягом року залишається постійним. Різниця між найхолоднішим і найтеплішим місяцями становить 1—2 °C[8]. Найнижчі нічні температури зазвичай на 2-4 градуси вищі від найнижчої денної температури[12]. Середньорічна температура на Маршаллових Островах становить 27,8 °C.
Ґрунти та гідрологія
Ґрунти Маршаллових Островів - високолужні, коралового походження (в основному білий або рожевий кораловий пісок), досить бідні. Типово вони пористі, оскільки дуже погано затримують вологу. Також місцеві ґрунти містять дуже мало органічних і мінеральних речовин за винятком кальцію.
Постійні водойми із прісною водою — велика рідкість для Маршаллових Островів. Проточна вода на островах повністю відсутня. Невеликі потоки води утворюються лише після сильних дощів. Ґрунтові води зустрічаються практично на всіх атолах, окрім найпівнічніших, де клімат найбільш посушливий. Дощова вода, що просочується крізь пористий ґрунт, утворює лінзу злегка солонуватої води. Дістатися до неї можна, виривши колодязь. Через незначну кількість води, що поступає у ці лінзи, і тривалих приливних флуктуацій, лінзи відносно тонкі, як і зона змішання прісної і морської води. На деяких атолах країни, де клімат найбільш вологий, зустрічаються невеликі, здебільшого солонуваті, ставки, які утворилися в результаті ізоляції окремої ділянки лагуни й постійного змішання лагунової солоної води із прісної дощової. Один із прісноводних ставків існує на острові Ліб в ланцюгу Ралік.
Флора
Лише на декількох незаселених островах архіпелагу збереглися ліси, у яких росте типова для атолів рослинність. На інших острівні екосистеми зазнали значних змін під впливом антропогенного фактору: більша частина місцевої флори була знищена, а замість корінних рослин були висаджені плантації кокосової пальми і хлібного дерева. Інші атоли постраждали від воєнних дій: з 1946 по 1960-й рр. на Бікіні та Еніветоці американцями проводилися випробування ядерної зброї. У 1954 році на атолі Бікіні США під кодовою назвою "Браво" випробували свою першу водневу бомбу. За своєю силою вибух у 1000 разів перевищив вибух у Хіросімі, а радіоактивні опади від нього випали на сусідні острови. Ядерні випробування завдали величезної шкоди екосистемам островів.
В останні роки місцевій флорі і фауні загрожує підвищення рівня Світового океану, викликаного глобальним потеплінням. Воно веде до забруднення ґрунтових вод, відступу суші перед океаном.
На Маршаллових Островах росте 80 видів рослин, з яких один - ендемічний для архіпелагу, а два — для Мікронезії. Найпоширенішим видом є кокосова пальма, яка вкриває близько 60% суші архіпелагу. Ця рослина відіграє ключову роль у житті острів'ян: вона є, з одного боку, джерелом деревини, з іншого, становить основу раціону маршалльців. З маслянистого ендосперму горіхів роблять копру, яка становить основу експорту країни. Серед інших важливих для місцевих жителів рослин зустрічаються пандануси, хлібне дерево, таро і банани. В острівних лісах в основному ростуть пізонії, турнефорції. Зустрічаються мангрові зарості.
Фауна
Найважливішими представниками місцевої фауни є черепахи і морські птахи. На багатьох північних островах - Бікар, Бокак, Бікіні - відкладають яйця зелені черепахи, однак, раніше широко розповсюджена морська черепаха бісса стала рідко зустрічатися у місцевих водах. Багато з Маршаллових островів є великими пташиними базарами, де гніздяться морські птахи (усього 106 видів птахів). Єдиними наземними птахами країни є тихоокеанський плодоядний голуб і фіолетовошапочний строкатий голуб, нині вимерлий на більшості островів. Повсюдно зустрічаються ссавці й гекони. Усі дев'ять видів ссавців інтродуковані на Маршаллові Острова.
Прибережні води островів дуже багаті рибою (близько 250 видів) і коралами (близько 146 видів).
У країні немає заповідників або територій, що охороняються.
Адміністративний поділ
У роки існування Підопічної території Тихоокеанські острови Маршаллові Острови становили один округ.
На даний час Маршаллові Острови розділені на 33 муніципалітети: Аілінгінае, Аілінглаплап, Аїлук, Арно, Аур, Бікар, Бікіні, Бокак, Вото, Джабат, Джалуїт, Джемо, Кілі, Кваджалейн, Лае, Ліб, Лікіеп, Маджуро, Меджіт, Милі, Наморік, Наму, Ронгелап, Ронгерік, Така, Уджае, Уджеланг, Утірік, Ебон, Еніветок, Ерікуб[14]. Чотири окружні центри - Маджуро, Ебеє, Джалуіт та Вотье - мають органи місцевого самоврядування з виборною радою, мером, призначеними чиновниками та місцевою поліцією[15].
Політична система
Державний устрій
Маршаллові Острови — самоврядне[16] державне утворення у вільній асоціації із США. Конституція, прийнята 1 травня 1979 року, встановлює республіканську форму правління, що поєднує в собі риси британської й американської політичних систем[14].
Після отримання незалежності у 1983 році в країні був проведений референдум, результатом якого став курс на продовження тісних зв'язків зі США. У листопаді 1986 року було підписано Договір про вільну асоціацію, який діяв протягом 15 років. Згідно з ним, Республіка Маршаллові Острови могла проводити самостійну зовнішню політику, у той час, як фінанси країни були підпорядковані США. Штати також зберегли за собою ексклюзивне право на розташування на атолі Кваджалейн власних збройних сил.[17] Також гарантувалося дотримання американської програми ядерних випробувань[17]. В обмін на ці поступки США взяли на себе оборону Островів, гарантувався доступ Маршаллових Островів до федеральних програм США, маршальцям надавалося право жити і працювати на території Штатів. При цьому США виділяли Островам значні кошти: у 1987 році - $48 млн, у 2001-2002 роках - $34,7 млн. Таким чином, з 1987 по 2002 роки державний бюджет Маршаллових Островів на 70% складався із засобів отриманих від США[17]. Дія договору минула у 2002 році. Новий Договір про вільну асоціацію терміном на 20 років було підписано 6 грудня 2003 року. Згідно з ним, США зобов'язалися продовжити фінансування економіки Маршаллових Островів (суми були заздалегідь зазначені у договорі)[17].
Законодавча влада
Вищий орган законодавчої влади — парламент, який складається з двох палат: Ради вождів (марш. Council of Iroij, верхня палата) і нітіжели (марш. Nitijela, нижня палата).
Законодавчою владою наділена нижня палата парламенту[18], котра складається з 33 депутатів. Строк повноважень палати — чотири роки[19]. Кандидатом у депутати нижньої палати парламенту може стати тільки громадянин Маршаллових Островів, котрий досяг 21 року[20]. Депутати обираються на основі загального виборчого права[21]. Вибраним є кандидат, котрий набрав просту більшість голосів[22]. На першому після виборів засіданні члени нижньої палати зі свого складу обирають спікера і його заступника[23]. Регулярна сесія палати починається у перший понеділок січня і триває протягом 50 днів[24]. Президент має право розпустити нижню палату у випадку дворазового висловлення останньою вотуму недовіри (якщо обидва рази новий президент не був обраний), а також у випадку, якщо протягом 30 днів після виборів президента не вдалося сформувати Кабінет міністрів[19].
Верхня палата, або Рада вождів, наділена консультативними функціями[25]: вона може обговорювати будь-яке питання, що стосується Маршаллових Островів, і висловлювати свою думку Кабінету міністрів, а також вимагати перегляду будь-якого закону, прийнятого нижньою палатою парламенту у третьому читанні[26], що стосується звичаєвого права, традиційної практики або прав володіння землею. Рада вождів складається з 12 представників (марш. Iroijlaplap) від округів ланцюгів Ралік і Ратак: ланцюг Ралік (без Уджеланга) представляють 4 людини; Уджеланг, Мілі, Арно, Меджіт, Маджуро, Аірок (моту в атолі Малоелап), Ликиеп — по 1 людині від кожного округу; острови Аур, Малоелап (без моту Аірок), Вотьє, Утірік та Аілук мають одного представника[27]. На першому засіданні ради з числа представників таємним голосуванням вибирається голова Ради вождів і його заступник.
Виконавча влада
Згідно з Конституцією Маршаллових Островів, главою держави є президент[28], який обирається зі складу членів нижньої палати парламенту самими депутатами на першому після загальних виборів засіданні[29]. Вибраним є кандидат, що одержав більшість голосів[29]. З 14 січня 2008 року президентом країни є Літоква Томеінг.
Виконавча влада Маршаллових Островів перебуває в руках Кабінету міністрів, члени якого несуть колективну відповідальність перед парламентом країни[30]. До складу Кабінету входить президент Маршаллових Островів, який одночасно повинен бути членом нижньої палати парламенту країни, та інші члени палати, призначені в якості відповідних міністрів[31]. Кандидатури міністрів, яких повинно бути не менше 6 (посади міністра фінансів, іноземних справ, комунікацій і транспорту, ресурсів і розвитку, соціального забезпечення, суспільних робіт[32]) і не більше 10, висуваються президентом країни зі складу нижньої палати, а потім представляються спікерові палати, який вже призначає їх[33]. Якщо президент протягом 7 днів після свого обрання не висунув кандидатури бодай 6 міністрів, то президент усувається з посади і проводяться нові вибори глави держави[34].
Кабінет визначає загальний напрямок розвитку і здійснює контроль над державною владою країни, представляє нижній палаті парламенту законопроекти, які необхідні або бажані для здійснення політики і рішень Кабінету, а також вносить пропозиції про підвищення мита або інших джерел державного бюджету і витрат грошей з державної казни. Кабінет підзвітний нижній палаті парламенту у всіх державних витратах. Він відповідає за зовнішню політику країни (у тому числі, за договори), підписує за схваленням нижньої палати парламенту міжнародні договори і призначає послів та глав дипломатичних місій Маршаллових Островів, відповідає за вжиття заходів, необхідних для забезпечення безпеки країни, за умови не допущення розміщення на території країни збройних сил у мирний час. Кабінет також наділений правом помилування, відповідає за створення й підтримку лікарень та інших установ у системі охорони здоров'я Маршаллових Островів, за створення та підтримку державних шкіл у системі освіти країни, за створення й підтримку інших інститутів, необхідних для підтримки високого рівня життя населення держави, захисту їх законних прав, забезпечення економічного, соціального і культурного добробуту маршалльців[35].
Судова влада
Судова влада Маршаллових Островів є незалежною від законодавчої і виконавчої влади. Система судових органів країни включає Верховний суд, Високий суд, звичаєвий суд (англ. Rights Court), окружні суди (англ. District Courts), суди співтовариств (англ. Community Courts) та інші підлеглі суди згідно із законом[36]. Кожний суд Маршаллових Островів має право виносити постанови, встановлювати правила, видавати накази, процедурні інструкції, що не суперечать чинному законодавству й необхідні для здійснення правосуддя і виконання Конституції.
Верховний суд Маршаллових Островів є вищим судом письмового провадження, встановленим конституцією, який володіє апеляційною юрисдикцією з правом винесення кінцевого рішення по всіх справах, розглянутих судами нижчої інстанції[38]. Верховний суд складається з головуючого судді та інших суддів, кількість яких визначена поточним законодавством.
Високий суд Маршаллових Островів є вищим судом письмового провадження, встановленим конституцією і таким, що володіє загальної юрисдикцією з питань розбіжностей закону і факту. Високий суд складається з головуючого судді та інших суддів, кількість яких визначена поточним законодавством. Суд також розглядає апеляції на рішення судів нижчої інстанції, перевіряє законність рішень урядових установ, якщо інше не визазначено законом.
Судді Верховного і Високого судів призначаються Кабінетом міністрів за рекомендацією Комісії судової служби (англ. Judicial Service Commission) з наступним схваленням нижньою палатою парламенту. Граничний вік судді — 72 року.
Звичаєвий суд є судом письмового провадження, встановленим конституцією і складається з трьох або більше суддів, що представляють усі класи земельного права: верховного вождя (марш. Iroijlaplap), більш низького за позицією вождя (марш. Iroijedrik), голів громад / робітничих кланів (марш. Alap), общинників / робітників (марш. Dri Jerbal)[41]. До юрисдикції традиційного правового суду входить розгляд питань, пов'язаних з визначенням титулів або земельних прав маршалльців, а також законних інтересів, які повністю або частково визначаються звичаєвим правом і традиційною практикою, яка існує в Республіці Маршаллові Острови[42].
Окружні суди розглядають цивільні спори, суми яких не перевищують $10 000 за винятком тих питань, які віднесені до ведення Високого суду, морських питань, а також справ про земельні суперечки. Суди співтовариства діють у муніципалітетах країни. Вони розглядають позови, суми яких не перевищують $200[43].
Виборчі округи
Виборчими правами наділяються громадяни Маршаллових Островів, які досягли 18 річного віку[44]. Не мають права брати участі у виборах особи, визнані душевнохворими, що перебувають у місцях позбавлення волі й особи, звільнені від карного покарання умовно[45]. Виборець може проголосувати лише в одному виборчому окрузі, де він проживає або має земельну ділянку.
Країна розділена на 24 виборчих округи. Округ Маджуро представляють у парламенті 5 депутатів, Кваджалейн - 3 депутата, Аілінглаплап, Арно, Джалуіт - 2 депутати, Аілук, Аур, Бікіні-Кілі, Вото, Вотьє, Джабат, Лае, Ліб, Лікіеп, Малоелап, Меджіт, Милі, Наморік, Наму, Ронгелап, Уджае, Утірік, Ебон, Еневетак-Уджеланг - 1 депутат[47]. Інші незаселені острови включені у ті виборчі округи, з якими вони тісніше всього пов'язані (за традиціями, звичаями)[47]. Парламент країни може змінювати як кількість депутатів у парламенті країни, так і межі виборчих округів. При цьому, в округах повинно проживати приблизно однакове число жителів, хоча також можуть враховуватися і географічні особливості, інтереси спільноти, межі існуючих адміністративних і традиційних районів, засоби повідомлення і мобільність населення[48].
Місцеве самоврядування
Згідно з Конституцією, населення будь-якого атолу або острову, що не є частиною атолу (тобто моту), має право на систему місцевого самоврядування, яка діє відповідно до чинного законодавства Маршаллових Островів[49]. При цьому, місцеве самоврядування поширюється не лише на сушу атола/острова, але й на море і морське дно внутрішніх вод острова (тобто лагуну) і на води, що омивають острів океану і його дно на відстані 5 миль від базової лінії, від якої відлічуються територіальні води атолу або острову.
Політичні партії
Традиційно на Маршаллових Островах відсутні будь-які формально організовані політичні партії[51]. Ті з них, які називаються партіями, більше схожі на фракції або групи, що діють в інтересах певних кіл[52]. У них відсутні штаб-квартири, офіційна ідеологія і навіть партійні структури. Двома загальновизнаними партіями країни є Партія Кабуа, або Aelon Kein Ad, (у перекладі з маршаллезької мови — "наші острови") і Об'єднана демократична партія. У країні також діє ще одна - Об'єднана народна партія - яка в січні 2008 року разом з Партією Кабуа сформувала уряд Маршаллових Островів[53].
Збройні сили і поліція
У Республіці Маршаллові Острови відсутні постійно діючі збройні сили. Однак, згідно з Договором про вільну асоціацію, відповідальність за безпеку і оборону країни несуть Сполучені Штати Америки[54]. Вони повинні захищати Республіку Маршаллові Острова та її громадян від атак і загроз ззовні, перешкоджати доступу і використанню Маршаллових Островів військовим персоналом або для військових цілей будь-якою третьою державою, створювати і використовувати райони та спорудження військового призначення згідно з умовами Договору[55]. США також можуть проводити воєнні дії та операції на суші, воді і в повітряному просторі Маршаллових Островів[56]. Якщо інше не дозволено, США не повинні проводити детонацію або розміщати на території країни ядерну або будь-яку іншу зброю масового ураження, а також радіоактивні, хімічні або біологічні матеріали, які можуть завдати шкоди здоров'ю або безпеці населення Маршаллових Островів[57].
Внутрішню безпеку держави забезпечують формування національної поліції. У 2004 році у Високому суді було розглянуто 100 кримінальних справ (у 2000 році - 160)[58]; поліцією міст Маджуро і Ебеє було заарештовано 3587 людей[59].
Економіка
Валюта  1 Долар США (USD) = 100 центів
Бюджетний рік   Календарний рік
Торгові Організації     SPARTECA, Конференція ООН по торгівлі і розвитку
Статистика
Стан у світі (судячи з ПКС)     220-а (2001)
ВВП (ПКС)       $115 млн (2001, оцінка)
Ріст ВВП        3,5 % (2005, оцінка)
ВВП на душу населення (ПКС)     $2900 (2005, оцінка)
Інфляція        3 % (2005, оцінка)
Робоча сила     14 680 (2000)
Безробіття      30,9 % (2000, оцінка)
Основні галузі народного господарства   сфера послуг, сільське господарство
Торгові партнери
Експорт $9,1 млн (2000)
Головні партнери (експорт)      США, Японія, Австралія, Китай
Імпорт  $54,7 млн (2000)
Головні партнери (імпорт)       США, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Фіджі, Китай, Філіпіни
Державні Фінанси
Доходи бюджету  $42 млн (1999)
Витрати бюджету $40 млн (1999)
 
Характеристики, що визначають економічну ситуацію на Маршаллових островах, нічим не відрізняються від характеристик інших країн Океанії: величезна виняткова економічна зона, обмежені природні багатства, віддаленість від основних світових ринків збуту, дефіцит висококваліфікованих фахівців. Економіка Маршаллових Островів також переживає такі серйозні труднощі, як дефіцит державного бюджету, платіжного балансу і низький рівень внутрішніх заощаджень. Країна сильно залежить від коштів, котрі їй виділяють Азіатський банк розвитку, США та інші країни світу. Тому розмір державного бюджету Маршаллових Островів багато в чому визначається розміром іноземної фінансової допомоги[60].
Тим не менше, в останні роки в країні досягнута відносна економічна стабільність, хоча і збереглися слабкі сторони місцевої економіки та негативний вплив зовнішніх та інших факторів, які можуть звести нанівець досягнуті економічні успіхи[2]. Найбільш стабільними компонентами ділової активності на Маршаллових Островах є державний сектор та фінансові й економічні доходи від дослідницького полігону Рейгана (США) на атолі Кваджалейн[3], який також є великим роботодавцем (на ньому працює від 1200 до 1300 маршалльців). Останніми роками також відбуваються покращення у приватному секторі, однак, він не має достатнього росту, щоб вирішити проблему зростаючого безробіття в країні. Державний і приватні сектори залишаються особливо чутливими до коливань на зовнішньому ринку: наприклад, після терористичного акту 11 вересня 2001 року у США та епідемії пташиного грипу в Азії 2001-2004 років на островах стався різкий спад кількості туристів. Негативно позначається на економіці і зростання цін на паливо, яке повністю ввозиться в країну.
Згідно з даними уряду Маршаллових Островів, у 2007 році ВВП країни становив близько 149 млн. доларів США, а ВВП на душу населення — 2 851 доларів США. Національний економічний ріст Островів дуже нерівномірний. У 2007 році зростання ВВП склало 2%, в 2004 році — 5,6%, у той час, як з 1996 по 1999 роки він був негативним (у 1996 році — -10,3%, в 1999 році — -2,9% ).
Головними секторами економіки Маршаллових Островів є сфера послуг та сільське господарство. Туризм — одна з галузей економіки країни, які динамічно розвиваються.
Згідно з оцінкою 2005 року, рівень інфляції в країні становив 3%.
Завдяки низьким податкам держава є популярною офшорною зоною.
Сільське господарство
Незважаючи на те, що обсяги сільськогосподарського виробництва на Маршаллових Островах невеликі, сільське господарство відіграє важливу роль у житті місцевого населення і є одним із ключових секторів економіки країни. Кількість землі, придатної для обробки, обмежена через невелику площу атолів і низької родючості місцевих ґрунтів.
Продовольчі культури вирощуються домашніми господарствами в основному для власного споживання. Найважливішими з них є кокосова пальма, хлібне дерево, панданус, банани, таро. Серед інших широко розповсюджених культур виділяються ананаси, огірки, кавуни, стручковий перець, капуста, томати, баклажани, гарбуз і червоний перець. М'ясне виробництво задовольняє лише внутрішній ринок.
Одним з найважливіших сільськогосподарських продуктів країни є копра, яка виробляється в основному на віддалених островах архіпелагу, через що уряд Маршаллових Островів субсидіює ціни на цей продукт, щоб підтримувати добробут місцевих жителів. Зміст субсидії полягає в тому, що урядова компанія "Tobolar" викуповує у місцевих виробників копру за ціною вище ринкової. У 2004 і 2005 роках ці субсидії досягли $900 000. У 2004 році завдяки ґранту від Тайваню на Маршаллових Островах окрім кокосового масла стали виробляти мило й іншу продукцію.
Рибальство
На тлі зростаючого населення країни Уряд Маршаллових Островів оголосив розвиток рибальського сектору економіки одним із пріоритетних напрямків діяльності.
Прибережне рибальство відіграє важливу роль у житті маршалльців. Особливу цінність, крім окремих видів риб, представляють різноманітні ракоподібні, насамперед, краби, які йдуть на внутрішній ринок. На атолах Наморік і Маджуро діють ферми по вирощуванню перлів, а на Лікіепі — станція по вирощуванню гігантських тридакн.
Основу експорту країни становить тунець, однак його вилов здійснюється переважно іноземними судами, яким надається ліцензія на право вилову риби у Винятковій економічній зоні Маршаллових Островів. При цьому дохід від ліцензування багато в чому залежить від погодних умов - наприклад найбільша кількість тунця у водах країни зазвичай спостерігається під час Ель-Ніньо. У той самий час, через зміну шляхів міграції тунця в останні роки обсяги вилову риби різко скоротилися. Негативно на економіці країни позначилося також закриття у 2004 році заводу з виробництва філе тунця. Дане виробництво було вигідне у першу чергу тому, що забезпечувало роботою від 100 до 520 місцевих жителів, а також було великим платником податків.
Транспорт
У 2007 році довжина шосейних доріг Маршаллових Островів становила 2028 км (в тому числі 75 км швидкісних доріг). У республіці відсутній залізничний транспорт.
Національним авіаперевізником є компанія «Air Marshall Islands», що здійснює внутрішні перельоти. Компанія була заснована у 1980 році під назвою «Airline of the Marshall Islands», з 1990 року стала використовувати сучасну назву. Іншими авіакомпаніями, що здійснюють польоти на Маршаллові Острови, є «Continental Airlines» (польоти з Гонолулу та острова Гуам на острови Маджуро і Кваджалейн) і «Our Airline / Air Nauru» (польоти з Брісбена (Австралія) та Наді (Фіджі)). Всього у 2007 році в країні діяло 15 летовищ, однак, лише у чотирьох з них злітно-посадочна смуга мала тверде покриття.
На острові Маджуро діє громадський транспорт (чартерні автобуси), але найбільш популярним видом транспорту є таксі. Вартість проїзду коливається від 50 центів до 2 доларів (між найбільш віддаленими точками острова). При цьому водій має право підсаджувати попутників. Морське сполучення, як внутрішнє, так і міжнародне, здійснюється компанією «Central Pacific Maritime Agency» . Найбільший порт країни — Маджуро.
Зв'язок
Преса Маршаллових Островів представлена лише двома виданнями: газета «Marshall Islands Gazette» належить уряду країни і публікується один раз на місяць; журнал «Marshall Islands Journal» є приватним і видається щотижня англійською та маршаллезькою мовою. На островах працює одна AM-станція, і три FM-станції: V7AB (належить уряду Маршаллових Островів), V7AA (релігійна радіостанція), «Micronesia Heatwave» (приватна). У деяких районах країни можна спіймати сигнал радіостанції та телеканалу американських військових, що знаходяться на атолі Кваджалейн. Канал MBC TV є державним.
На островах доступні різні види телекомунікаційних послуг: телекс, телефонія, доступ до Інтернету. З іншими островами можна зв'язатися через супутниковий або радіотелефон. У 2004 році в країні в користуванні було 4500 домашніх телефонів і 600 мобільних телефонів. У 2006 році на Маршаллових Островах Інтернетом користувалося 2200 чоловік.
Туризм
Туристичний сектор економіки Маршаллових Островів залишається у зародковому стані, оскільки кількість туристів залишається досить низькою у порівнянні з іншими країнами Мікронезії. Основний потік туристів направляється на острів Маджуро. У 2004 році острів відвідало 9007 чоловік, в 2001 році — 5444 чоловік, в 1999 році — 6116 чоловік. Архіпелаг переважно відвідують громадяни США та Японії. У 2003 році загальна кількість туристів із США зменшилася на 3%, у той час, як з Японії збільшилася приблизно на 2,5%. Основними видами відпочинку для іноземців є підводне плавання, спортивна риболовля, культурний туризм, плавання на яхті.
На розвиток туризму негативно впливають декілька факторів: надто висока вартість та тривалість польоту до Маршаллових Островів, нерозвинена інфраструктура, а також радіоактивна забрудненість регіону.
Громадяни США та їх територій, Палау, Федеративних Штатів Мікронезії, країн Форуму тихоокеанських островів, у тому числі, Австралії та Нової Зеландії не мають потреби в отриманні візи для в'їзду до країни. Громадянам Японії, Кореї, Тайваню і Філіппін при в'їзді в країну віза видається терміном дії не більше, як на 30 днів. У туристів повинен бути зворотній квиток та паспорт, термін дії якого закінчується не раніше, ніж через рік. Для громадян інших держав потрібен паспорт з в'їзною візою і зворотній квиток.
Зовнішні економічні зв'язки
Основними статтями експорту Маршаллових Островів є сільськогосподарська продукція (копра, кокосова олія, риба). Країна залежить від імпорту продовольства, промислових товарів, машин та палива. Імпорт у багато разів перевищує експорт. У 2000 році обсяг експорту склав 9,1 млн. доларів, а імпорту — 54,7 млн. доларів.
Основними партнерами по імпорту у 2003 році були материкова частина США (54,1%), Австралія (13,4%), Гуам (11,3%), Японія (4,9%), Нова Зеландія (3,4%) , Гонконг (3,3%), Тайвань (2,9%). Основні партнери по експорту — США, Японія, Австралія, Китай.
Грошова система і фінанси
Грошовою одиницею Маршаллових Островів є долар США.
У бюджеті 2007 року витрати становили 99,9 млн, а доходи (включно з іноземними надходженнями) — 98,9 млн. Згідно з даними 2004 року, доходи бюджету складалися з наступних статей: грошові кошти за умовами Договору про вільну асоціацію з США — 31%, федеральні та інші гранти — 26%, податки — 25%, цільовий фонд з відшкодування збитку за ядерні випробування — 5%, інші джерела — 13%. Основними статтями витрат були освіта (28%), охорона здоров'я (20%), спеціальні асигнування (7%), витрати, пов'язані з вимогами щодо відшкодування шкоди від ядерних випробуваннь (6%), амортизаційні витрати (6%), транспорт і комунікації (4 %), витрати на обслуговування боргів (1%), інші витрати - 28% [110].
Внутрішня Банкова система представлена двома закордонними (Банк Гуама в Маджуро і Банк Гаваїв в Ебейе) і одним місцевим банком (Банк Маршаллових Островів). Банк Маршаллових Островів, що нині має широку мережу філій по всій країні, було створено 8 листопада 1982 року.
Демографія
Чисельність і розміщення
Динаміка росту населення Маршаллових Островів
Структура населення
Чисельність населення   63 174 (2008, оцінка)
Густота населення       348,45 (2008)
Середній вік    загальний: 21
чоловіків: 21
жінок: 20,9 (2008)
Вікова структура        0-14: 38,5
15-64: 58,6
старше 64: 2,8 (2008)
Доля міського населення 68 % (1999)
Народжуваність
Загальний коефіцієнт фертильності       3,68 ‰ (2008)
Темпи росту населення   2,142 % (2008)
Смертність
Дитяча смертність на 1000
народжених      загальна: 26,36 ‰ (2008)
хлопчиків: 29,58 ‰ (2008)
дівчаток: 22,98 ‰ (2008)
Загальна смертність на 1000
чоловік загальна: 4,57 ‰ (2008)
 
Перший офіційний перепис населення Маршаллових Островів відбулася у 1920 році. Тоді на островах проживало 9 800 людей[62]. Аж до 1958 року темпи росту населення були вповільненими, але з 1958 по 1967 року щорічний приріст населення досяг 3,4%, а згодом і 4%[62]. Однак, вже у 1988-1989 роках ця цифра впала до 1,5%, незважаючи на те, що рівень народжуваності у цей час залишався дуже високим. Тенденція зниження приросту населення була викликана збільшенням міграції населення в іноземні держави, насамперед, у США. Згідно з переписом 1999 року, чисельність населення Маршаллових Островів також зросла на 1,5%[63], згідно з оцінкою 2008 року - на 2,1%[5]. На тлі росту населення міст Маджуро й Ебеє на віддалених островах країни, Джабат, Джалуіт, Меджіт, Наморік та Уджае, навпаки, спостерігається зменшення чисельності населення, а на островах Аілук, Лае, Малоелап і Утірік ріст населення у 1999 році склав менш 1%[64].
Загальною тенденцією останніх років став відтік населення з віддалених островів Республіки в єдині міста країни, Маджуро на атолі Маджуро та Ебеє на атолі Кваджалейн[65]. Наприклад, у 1930 році в Маджуро проживало усього лише 753 чол., а вже у 1999 році - 23 676 чол. (ріст у 31,4 рази); в Ебеє у 1930 році - 19 чол., в 1999 році - 9345 чол. (ріст у 491,8 рази)[66]. Це створює збільшене навантаження на ресурси й землі обох островів, приводить до берегової ерозії, негативно позначається на місцевій екосистемі, і сприяє знищенню місцевої флори і фауни. У випадку ж значного підвищення рівня Світового океану або зміни глобального клімату концентрація населення в окремих островах може привести до серйозних соціальних і економічних наслідків. Згідно з оцінкою міністерства планування й статистики Маршаллових Островів, до 2010 року чисельність населення країни може досягти 95 000 чоловік[65].
Згідно з останнім переписом 1999 року чисельність населення Маршаллових Островів становила 50 840 чол.[67], при цьому, у столиці держави, місті Маджуро, проживало понад 25 тисяч чоловік[68]. До 2008 року ця цифра збільшилася до 63 174 чоловік.[5]. Таким чином, менше, ніж за 100 років чисельність населення Маршаллових Островів зросла у 5 разів. У 1999 році на островах ланцюга Ратак проживало 30 925 чол., а на островах ланцюга Ралік - 19 915 чоловік[69]. Найвища щільність населення була на атолі Маджуро: 6314 чел. на км². Найнижча - на атолах Бікіні та Ронгелап: 6 чол. на км²[70].
Згідно з переписом 1999 року доля чоловіків становила 51,2%, а жінок - 48,8%[67]. Частка міського населення станом на 1999 рік - 68%, сільського - 32 %[67].
Частка дітей до 14 років у 1999 році становила 42,9%, дорослого населення від 15 до 50 років - 49,4%, старше 50 років - 7,7 %[67]. Середня тривалість життя чоловіків у 1999 році - 65,7 року, жінок - 69,4 роки[67].
Етнічний склад
Абсолютну більшість населення Маршаллових Островів становлять маршальці. Це - мікронезійський народ, який поділяється на дві етнографічні групи: райлік і рахтак (у географії використовується трохи інша вимова — ралік і ратак: так називають два острівні ланцюги країни).
Частка іноземців, які проживають у країні, становить усього 2,3% - це найнижчий після Північних Маріанських островів показник серед тихоокеанських держав[71]. Найбільшою немаршальскою етнічною групою є народ косрае з острова Кусаіе у складі Каролінських островів[72]. На Маршаллових Островах також проживає невелика група американців і філіпінців.
Мови
Окрім англійської, офіційною мовою Маршаллових Островів є маршалезька мова, котра відноситься до мікронезійських мов. Загальна чисельність її носіїв у 1979 році становила близько 43 900 чоловік[73].
У мові використовується латинський алфавіт, доповнений діакритичними знаками. Він складається з 22 приголосних (плюс один задньопіднебінний звук, що не відображається в написанні) і чотирьох голосних звуків, кожен з яких має по кілька алофонів. Орфографія маршалезької мови вкрай нестабільна. Існує кілька прийнятих варіантів орфографії, однак написання в кожному з них непослідовне.
Релігійний склад
Пануючою релігією на Маршаллових Островах є християнство, розповсюджене на архіпелазі місіонерами в XIX столітті. Першими з них були конгрегаціоналісти з Бостона, які висадилися на атолі Ебон у 1857 році[74]. Перші католицькі місіонери з'явилися на Маршаллових островах у 1899 році, згодом побудувавши на атолі Джалуіт церкву[74].
У 2008 році частка протестантів становила 54,8%, послідовників Асамблеї Божої — 25,8%, католиків — 8,4%, мормонів — 2,1%[5].
Суспільство
Охорона здоров'я
Система медичних установ Маршаллових Островів включає дві лікарні, що розташовані в містах Маджуро та Ебеє, і 49 центрів здоров'я на віддалених островах[75]. Лікарня Маджуро має 97 ліжок, а також обладнання, необхідне в загальній медицині, хірургії, ортопедії, акушерстві, гінекології, педіатрії, офтальмології та стоматології. Лікарня Ебеє обслуговує населення Кваджалейну та прилеглих островів, має 43 ліжка[75].
Останніми роками в країні відзначено покращення в системі охорони здоров'я (наприклад, зниження дитячої смертності, збільшення тривалості життя). Тим не менше, через високий приріст та щільність населення, зросла кількість людей з такими захворюваннями, як туберкульоз і лепра[76].
В окремих районах Маршаллових Островів послуги в галузі охорони здоров'я відрізняються низькою якістю, що негативно позначається на здоров'ї місцевого населення. Відповідно до проведеного дослідження, що тривало з 1995 по 1999 рік, 27% дітей віком до п'яти років не отримували достатньої кількості поживних речовин, а 57% населення у віці від 18 до 50 років страждали від ожиріння[77].
Заходи уряду Маршаллових Островів з профілактики захворюваності здійснюються досить повільно[77]. Більшість грошових ресурсів, що виділяються для охорони здоров'я, йдуть на проведення різних програм по боротьбі з захворюваннями, які пов'язані з неправильним способом життя, як то діабет, гіпертонія, серцево-судинні захворювання і рак. Часто хворі змушені лікуватися за межами країни, наприклад, у Гонолулу (Гаваї, США) або Манілі (Філіппіни)[77].
Багато громадян Маршаллових Островів страждає від ракових захворювань, захворювань щитовидної залози і різних пухлин, викликаних радіацією, причиною якої стали ядерні випробування на атолах Бікіні та Еніветок[77].
Освіта
Перед системою освіти Маршаллових Островів стоїть безліч проблем, перш за все викликаних необхідністю поліпшення викладання на всіх рівнях навчання[78].
Освітня система країни складається з чотирьох основних ступенів:
Дошкільна освіта для дітей від трьох до п'яти років, здійснюється через центри державної програми «Head Start Program» (всього 49 центрів) та школи з відповідними програмами (3 державні і 13 приватних);
Обов'язкова початкова освіта для дітей у віці від шести до чотирнадцяти років, здійснюється через систему державних і приватних шкіл (всього 100 шкіл);
Середня освіта для дітей від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років, здійснюється через систему державних і приватних шкіл (всього 17 шкіл);
Середня спеціальна освіта, здійснюється через Коледж Маршаллових Островів (англ. College of Marshall Islands) та освітню програму USP-CMI[79].
У місті Маджуро також є кампус Південнотихоокеанського університету, побудований у 1993 році[80].
У період з 1988 по 1999 роки на Маршаллових Островах значно зросла кількість учнів: у початкових школах - з 11 581 до 12 421 чоловік, у середніх школах - з 1910 до 2667 чоловік[78]. Однак, в наступні роки кількість учнів початкових шкіл знизилася, що пов'язано переважно з відтоком населення в інші країни (перш за все, США): в 2004/2005 навчальному році в початкових школах навчалося 10 281 чоловік[79]. Частка учнів від загального числа дітей, які досягли необхідного для відвідування школи віку залишається досить низькою (цей показник збільшився незначно: з 81,9 до 84,1% для початкових шкіл і з 46,7 до 69,5% у середніх школах)[78].
Культура
Соціальна організація
Ще до появи на Маршаллових островах європейців, місцеве населення було поділене на окремі групи, члени яких мали певні права та обов'язки. В основі соціальної організації маршалльского суспільства лежало питання власності на землю. Кожне поселення складалося з декількох матрілінійних кланів (або марш. Jowi). Основною формою соціальної організації був рід (або марш. Bwij), котрий являв собою групу людей, що відносять своє походження до загального предка, і побудований на основі матрілінійної системи, в якій усі земельні права передавалися по материнській лінії[81]. Голова клану (або марш. Alab) - здебільшого найстаріший чоловік головної лінії роду - керував землеволодіннями, які належали клану[82]. Землеволодіння (або марш. Wato) являло собою невелику смужку землі, яка тягнулась від лагуни до океанічного узбережжя. Одне або більше землеволодінь, знаходилося під контролем матрілінійної лінії. Місцеві вожді (або марш. Irooj) володіли правом на весь атол або його частину (моту). Глави кланів організовували і управляли діяльністю людей, виділяли родам в межах одного клану землю для користування, а також організовували і стежили за роботою общинників, які забезпечували місцевих вождів їжею, підносили їм різні дари (або марш. Ekkan). Общинники володіли земельними правами, але вони постійно перерозподілялися головою клану. Постійними земельними правами був наділений лише місцевий вождь, але тільки до тих пір, доки його не буде переможено іншим вождем.
Спорт
Маршаллові Острови не є членом Конфедерації футболу Океанії та ФІФА, тому її національна збірна не може брати участі в регіональних та міжнародних турнірах.
1 травня 2007 року в країні були проведені перші Національні ігри, на яких було представлено дев'ять видів спорту: софтбол, настільний теніс, теніс, баскетбол, волейбол, легка атлетика, веслування на каное та дві традиційні спортивні гри. Ці заходи зібрали близько 1000 учасників[83].
Найпопопулярнішим видом спорту серед чоловіків на островах є баскетбол. Щорічно національною баскетбольною федерацією проводяться змагання. Тенісом в основному займаються на атолі Маджуро, а місцеві теннісисти беруть участь в Південнотихоокеанських іграх[84].
У зимових Олімпійських іграх країна жодного разу не брала участь. На літніх Олімпійських іграх Маршаллові Острови були вперше представлені у 2008 році, в Пекіні (Китай)[83]. Республіку представляли п'ятеро спортсменів, які брали участь у змаганнях з легкої атлетики, плавання і тхеквондо, але жоден з них не зайняв призового місця.
Матеріал використано з сайту Вікіпедія - вільна енциклопедія
Використання   матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт.  Сторінку поновлено 6 грудня 2009 року
Сайт створено 10 квітня 2006 року.
Василь Стеценко Шпола, Україна 2006-2009