- Республіка Конго
République du Congo
-
- Республіка Ко?нго (фр.
Republique du Congo) — країна на заході центральної
Африки, в
нижній течії річки
Конго. На південному заході
омивається водами Атлантичного
океану. Межує на півночі із Камеруном і Центральною
Африкою, на сході і
півдні з Демократичною Республікою Конго, на півдні
із Анголою
та на заході — із Габоном.
- Респуліка є членом ООН, Організації
Африканської Єдності, Митного та економічного союзу Центральної Африки.
- Площа країни становить 342 тис. км². Населення складає 2 783 тис. осіб (2001; 1,9 млн. в 1985, 2,3 млн. в 1990).
- Столиця — місто Браззавіль.
-
Адміністративний поділ
- У адміністративному відношенні країна поділяється на 10 регіонів та комуну
Браззавіль.
-
Природа
- Територія країни розташована на правому березі нижньої течії річки
Конго, в області западини
Конго та піднять навколо неї, в зоні тропічних
вологих лісів. Береги Атлантичного
океану в основному пласкі, прямолінійні. За невисоким піщаним валом розташовані озера-лагуни Мбаніо
та ін. Бухт, придатних для заходу
суден, мало.
-
Рельєф
- На південному заході, уздовж
берега Атлантичного
океану, простягається вузька (40-50 км) смуга низовин, на схід від яких паралельно
берегу розташовані гори Майомбе
(висотою до 930 м) та Кришталеві,
які круто (50-60 м) обриваються до приморської низовини. Розташована на схід від
них тектонічна
западина
Конго характеризується переважно грядово-погорбованим
рельєфом.
Найбільш знижена частина западини (менше 200 м) являє собою вапнякову долину з широким розвитком
карсту.
- На північному сході западина
обмежена відрогами гір Шаю,
на південному сході
розташоване плато
Катаракт.
Центральна частина країни займає плато Батеке
з погорбованим рельєфом (висотою до
650—850 м), на якому виділяються окремі плато (Мбе,
Нго,
Джамбала,
Кукуя)
висотою до 1 040 м (гора
Лекеті —
найвища точка країни). На північному заході розташовані цокольні рівнини з островними
горами (гора Набемба,
1 000 м). Весь північний захід займають пласкі, більшою частиною заболочені алювіальні рівнини западини
Конго.
-
Геологічна будова, корисні копалини
- На території країни, на заході та в центральній частині,
виділяються кристалічні масиви Майомбе
та Шаю,
складені гранітами та гнейсами архейської ери, які перекриті сланцями та
кварцитами нижнього
протерозою.
З цими масивами пов'язані родовища залізної
руди та кайнозойські
розсипи, які містять золото, олово, вольфрам, тантал, ніобій та алмази. Зім'яті в пологі
складки верхньопротерозойські карбонатно-теригенні відклади утворюють на
південному заході накладений прогиб западини
Конго, до якого приурочені мідно-свинцево-цинкові родовища, а на північному
заході — дрібні грабени, накладені на
масив Шаю. Мезозойські
соленосні карбонатно-теригенні та кайнозойські
теригенні відклади приурочені на заході до периокеанічної западини Конго (калійні
солі, фосфорити,
бітумінозні
піщаники, нафта, природний
газ), на північному сході — до западини
Конго.
- З корисних копалин найбільшого значення мають комплексні руди свинцю, міді та
цинку, загальні запаси
яких відповідно складають 500, 180 та 100 тис. т в прерахунку на метал (1981). Найбільші родовища розташовані на південному заході країни
(Янга-Кубенса, Дженгіле, Мфуаті). Промислові запаси нафти становлять 100 млн. т, природного
газу — 28 млрд. м³ (1982). Найбільше
нафтогазоносне родовище — Емерод, знаходиться на шельфі Атлантичного
океану. Загальні запаси залізних
руд оцінюються в 200—500 млн. т (1981;
родовище Занага на північний захід від столиці).
Надра країни
багаті калійними
солями, за прогнозними ресурсами (кілька трільйонів тон) яких Республіка
Конго посідає одне з перших місць у світі. В країні є невеликі родовища бітумінозних
піщаників, фосфоритів,
золота, алмазів, руд олова, вольфрама, тантала та ніобію.
-
Клімат
- Клімат
спекотний, на півночі екваторіальний,
постійно вологий з двома максимумами опадів в березні-травні
та вересні-листопаді. На
півдні —
субекваторіальний з сухим сезоном в червні-вересні.
Пересічні температури в Браззавілі
від 21 °C до 26 °C. Майже на всій території країни достатньо чітко виражений
контраст між сухим зимовим та дощовим літнім сезонами. Опадів 1 500-2 000
мм за рік, на крайньому півдні — 1 200-1 300 мм.
-
Внутрішні води
- Річкова мережа досить густа та
багатоводна. Більша східна частина країни належить до басейну
річки
Конго, що протікає уздовж її східного кордону. Західна ж частина відноситься в
основному до басейну річки Квілу
(Ніарі). Річка Конго та її праві притоки Убангі,
Санга,
Ліквала
та Аліма
судноплавні. Річки, що несуть свої води до Атлантичного
океану, порожисті та більшою мірою не придатні для судноплавства.
-
Ґрунти та рослинність
- У рослинному
світі переважають вологі
тропічні ліси з цінними породами дерев (лімба,
окуме)
на червоно-жовтих фералітних ґрунтах. У западині
Конго вони періодично затоплюються та заболочуються на латеритно-глеєвих
ґрунтах. Тут найбільш цінними породами дерев є пальма рафія
та копалове
дерево. На півдні ліси в значній мірі зрубані та заміщені
високотравними саванами на червоних
фералітних ґрунтах. Ліси займають приблизно 50 % всієї площі країни.
-
Тваринний світ
- Серед ссавців численні мавпи, зустрічаються
африканський слон (на півночі), бегемоти, леопард. Широко
представлена фауна птахів — переважно лісові види. Поширені плазуни (крокодили,
змії) та комахи (поширена муха цеце).
Для охорони лісової фауни створено національний
парк Одзала
та кілька заповідників.
-
Історія
-
До незалежності
- Археологічні
знахідки свідчать про заселення території в епоху палеоліту та
мезоліту. З появою
заліза
пов'язана міграція на
початку н. е. сюди народів банту,
витіснивши при цьому пігмеїв. 1482 року в гирлі
річки
Конго висадились перші європейці — португальці.
На той час на території країни мешкали банту: конго,
вілі,
йомбе,
теке
та ін. Були утворені держави Лоанго
у вілі та Теке
(Тіо) у теке. В кінці XIX
ст. тут з'явились французи. Саворньян
де Бразза заснував в 1880 році пост Нкуна
(Нтано, сучасний Браззавіль).
- 1882 року було підписано договір про протекторат
Франції. Після Берлінської
конференції 1884-85 років Франція сформувала на своїх землях колонію Французьке
Конго. 1888 року було об'єднано дві
колонії — Габон
та Конго, які спочатку називались Французькі Габон та Конго, а з 1891 року Французьке Конго. 1903 року в складі Французького Конго виділились ще дві
колонії Габон та Середнє
Конго (сучасна Республіка Конго). 1910
року Французьке Конго було перетворене на генерал-губернаторство,
а Середнє Конго стало лейтенант-губернаторство.
1883 року почали діяти католицькі
місії, на початку XX ст. — протестантські.
1893 року французький уряд віддав території басейнів
річок Квілу
та Ніарі
в концесію. Із
країни експортувались каучук, слонова
кістка, цінні породи дерев. 1903 року в
Міндулі
почали видобувати мідну
руду. 1911 року сюди із Браззавіля
була прокладена залізниця.
- 1911 року частина колонії Середнє
Конго відійшла до Німеччини.
Під час війни у Камеруні, туди були
мобілізовані
багато представників конго.
Після Першої
Світової війни, у 1922 році німецька
частина була назад включена до Середнього Конго. В 1924-34 роках була
збудована залізниця
Браззавіль-Пуент-Нуар.
В кінці 1920-их років почав
поширюватись антиколоніальний рух матсуанзім.
Під час Другої
Світової війни Середнє Конго приєдналось до блоку «Вільна
Франція», який боровся за звільнення Франції від
німецької окупації. 1947 року колонія отримала
статус «заморської
території», було сформована Територіальна
асамблея Конго. За підтримки колоніальної влади 1956 року утворена партія Демократичний
союз захисту африканських інтересів (конго)
на чолі з Фюльбером
Юлу. 28
листопада 1958 року Середнє
Конго стало автономною
республікою, столиця перенесена
із Пуент-Нуара
до Браззавіля.
- Роки незалежності
- 15
серпня 1960 року була проголошена незалежність
Конго. З березня 1961 року республіка
стала президентською. 1963 року було
встановлено однопартійність. У серпні прийшла Серпнева
революція, результатами якої стало зняття з посади президента Фюльбера
Юлу. Його місце посів Альфонс Массамба-Деба.
1964 року виведені французькі війська.
1966 року встановлено соціалістичний
курс єдиної партії Національний
революційний рух. 1968 року президентом
було знято посаду прем'єр-міністра,
влітку він розпустив парламент.
Все це піднімало маси на нову революцію, 1969 року президентом
став Маріан
Нгуабі.
- Країна проголошена Народною республікою,
було прийнято конституцію.
1973 року сформовано новий парламент,
прийнято нову конституцію. В 1977 році
активізувалось угруповування Массамби-Деба,
в березні було
вбито президента
Нгуабі.
Влада перейшла до Військового комітету, посаду президента посів Жоахім
Йомбі-Опанго — Массамба-Деба та його прибічники були розстріляні. У березні
1979 році з'їзд партії засудив діяльність
Йомбі-Опанго, президентом
було обрано Дені
Сассу-Нгессо. 1981 року укладені
дипломатичні стосунки із СРСР, а 1984 року було обрано соціалістичний
курс розвитку держави.
- 1990 року країна відмовилась від соціалізму
та ідеї марксизму, і в
1991 році держава повернулась
до демократичного
розвитку і стала називатись Республіка Конго. 1992 року встановлено багатопартійну система — в
результаті виборів президентом
став Паскаль
Ліссоуба. Проте демократичний розвиток був зупинений 1997 року, в липні почалась Конголезька
громадянська війна між таборами Ліссоуба та Дені
Сассу-Нгессо. У жовтні ангольські
війська на боці Сассу-Нгессо вторглись до республіки. Президентом
вдруге став Дені Сассу-Нгессо. У грудні 1999 року був підписаний мирний договір. На президентських
виборах 2002 року перемогу отримав Дені
Сассу-Нгессо. Пізніше йому було надано нові повноваження, парламент
став двопалатним.
-
Економіка
- В колоніальний період
Республіку Конго було перетворено на країну транзиту та торгівлі при ведучій
ролі лісового
господарства. Навіть після незалежності
країна залишається бути головним розподільним центром Центральної Африки.
Транзитна торгівля —
одна з найважливіших джерел доходів країни. В економіці
досить мала частка сільського
господарства, що не є звичним для країн Африки, та відносно велика частка промисловості.
Розподіл ВВП
по галузям такий (1980): 9 % — сільське
господарство, 53 % — промисловість, 38 % — сфера послуг.
- За даними 2001 року ВВП становить — $ 2,3 млрд., при
темпі зростання ВВП в 3,5 %. ВВП на душу населення — $ 821. Прямі закордонні інвестиції
складають $ 100 млн. Імпорт — машини і
обладнання, головним чином для нафтовидобувної промисловості, продовольство і
споживчі товари ($ 1,6 млрд — Франція — 23 %, США — 9 %, Бельгія — 8 %, Велика
Британія — 7 %). Експорт — нафта, лісоматеріали
($ 1,7 млрд — США — 23 %, Бельгія — 14 %, Німеччина —
9 %, Італія — 6 %). Зовнішня
заборгованість Конго становить понад 6 млрд дол. (1996).
-
Сільське сгоподарство
- Структура земельного фонду така: рілля — 1,8 %, луки та
пасовиська — 41,8 %, ліси —
47,5 %. Більша частина ріллі зайнята під посівами таких культур, як маніок
(0,7 млн. т за рік; 1981), батат, ямс, таро.
Поширені також банани «плантен», рис, кукурудза.
Із технічних культур вирощують цукрову
тростину (плантації Нкаї та Мутела), арахіс (долина Ніарі),
маслинна пальма (ліси в басейні
Ніарі, западина
Конго), тютюн
(регіони Плато,
Пул).
Великого розвитку набуло овочівництво,
плодівництво
(цитрусові).
Основні торгові культури — какао (6 тис. га; 2 тис. т; Санга),
кава (6 тис. га, 2 тис.
т; Ніарі).
Тваринництво
через поширення мухи цеце розвинене дуже слабко. Поголів'я
скотарства
становить (1982): велика
рогата худоба — 75 тис. (Ніарі,
Пул),
вівці та кози —
280 тис. Можливості рибальства
використовуються не в повній мірі — 15 тис. т у річках, 18 тис. т у океані (тунець, сардинелла).
Лісове
господарство займає провідне місце в економіці.
Лісові запаси оцінюються в
120 млн. м³. Заготівля цінних порід дерев окуме,
лімба
та акажу
становить 545 тис. м³ (1984).
-
Промисловість
- З середини 1970-их років
головним джерелом доходів стала видобувна промисловість. Найбільше видобувається
нафта (шельфові родовища
Емерод, Лоанго, Ліквала) — 6,3 млн. т (1985). У невеликій кількості видобуваються свинцево-цинкові руди з домішками міді (15 тис. т свинцю; 1981), золото (15 кг; 1976). За підтримки СРСР був пущений
свинцево-цинковий гірничо-збагачувальний комбінат у Какамоеке.
Видобуток калійних
солей з родовища Холле 1977 року
зупинений. Обробна промисловість представлена виробництвом пиломатеріалів (14
заводів у 1979 році) — 70 тис. м³, фанери —
100 тис. м³ (один з найбільших показників у Африці), такими галузями
як харчосмакова (цукрова, пивоварна, виробництво олії з пальми та арахісу, тютюнова), текстильна
(комбінат у Браззавілі),
виробництво будівельних матеріалів (цементний завод у Лутете),
нафтопереробна
(завод у Пуент-Нуарі),
хімічна та металообробна. Енергетика
представлена ГЕС Джуе
(1953), Мукукулу (річка
Буенза) (1979) та ТЕС. Виробництво електроенергії становить
284 млн. кВт/год (1985).
-
Транспорт
- Основні залізниці:
Браззавіль-Пуент-Нуар
(517 км), Мбінда-Мон-Бело
(290 км). Від Мбінди до Габону проходить одна з
найдовших канатних
доріг у світі — 80 км. Загальна протяжність автошляхів становить понад 11
тис. км, з них асфальтованих 600
км. Найважливішою автомагістраллю є Пуент-Нуар-Браззавіль-Весо
(1 500 км). Судноплавство здійснюється по річкам Конго,
Убангі,
Санга,
Джа,
Ліквала,
Аліма,
Квілу —
2 500 км. Головний річковий порт — Браззавіль,
морський — Пуент-Нуар.
Міжнародні аеропорти у
Браззавілі (Мая-Мая) та Пуент-Нуарі.
-
Населення
- Офіційна мова — французька.
У широкому вжитку кітуба
та лінгала.
- Середній приріст населення невеликий і становить всього 3 %.
-
Етнічний склад населення
- Понад 98 % нселення належить до народів, що розмовляють на мовах
нігеро-конголезької
групи. На бенуе-конголезьких
мовах розмовляють конго
(0,9 млн. осіб), що займають південну частину
країни, теке
(разом з бонгілі
та мбете —
0,4 млн. осіб) — на плато
Батеке, на південному заході западини
Конго та в районі Лекуму,
бангі
та мбоши —
у внутрішніх районах уздовж річки
Конго. В тропічних
лісах мешкають племена пігмеїв ака,
бінга
та ін. (25 тис. осіб). На адамауа-східних
мовах розмовляють малочисленні народи гбая,
банда,
нгбанді.
- Європейське населення (французи — 8
тис. осіб) зосереджене головним чином у містах (Браззавіль
та ін.).
-
Релігії
- Приблизно 50 % населення притримуються місцевих вірувань (анімізм), 47 % — християни
(католики,
протестанти),
є також приверженці християнсько-африканських сект та мусульмани.
-
Розташування населення
- Країна є однією з найменш заселених на континенті: пересічна
щільність населення становить 9,9 чол/км² (2005). Найбільш густо заселені південь (райони на
захід та
південний захід від Браззавіля,
пересічна щільність 10,7-23,4 чол/км²), долина річки
Ніарі (8,9 чол/км²) та прибережна сумга (від кордону із Анголою до Пуент-Індієна;
54,3 чол/км²). Північ заселений досить
слабко (приблизно 1,3-1,7 чол./км²).
- Розташування економічно активного населення за галузями господарства (1980): сільське
господарство — 34 %, промисловість —
26 %, сфера послуг — 40 %.
-
Міське населення
- На початку XX ст. в
сільській місцевості проживало майже все населення. В 1980 році міське населення вже становило 65 %, із них 80 %
в найбільших містах — Браззавіль
та Пуент-Нуар.
За останні десятиріччя населенні столиці збільшилось
від 422,4 тис. осіб в 1980 році до 1,2 млн. у 2005.
- Місто
|
- Населення,
осіб (1984)
|
- Населення,
осіб (1996)
|
- Населення,
осіб (2005)
|
- Браззавіль
|
- 585 812
|
- 856 410
|
- 1 174 000
|
- Весо
|
- 11 939
|
- 17 784
|
- 24 300
|
- Джамбала
|
- 7 178
|
- 8 500
|
- ?
|
- Гамбома
|
- 11 207
|
- 16 000
|
- ?
|
- Ево
|
- 3 397
|
- 4 200
|
- ?
|
- Імпфондо
|
- 11 229
|
- 16 000
|
- ?
|
- Кінкала
|
- 8 059
|
- 11 000
|
- ?
|
- Лубомо
|
- 49 134
|
- 79 852
|
- 106 300
|
- Мадінгу
|
- 11 505
|
- 17 000
|
- ?
|
- Макуа
|
- 10 994
|
- 11 200
|
- ?
|
- Мосенджо
|
- 14 469
|
- 16 458
|
- 18 200
|
- Нкаї
|
- 36 540
|
- 46 727
|
- 56 700
|
- Овандо
|
- 16 021
|
- 19 000
|
- ?
|
- Пуент-Нуар
|
- 294 203
|
- 455 131
|
- 663 400
|
- Сібіті
|
- 14 556
|
- 17 000
|
- ?
|
|
