БОЛІВІЯ
 
Республіка Болівія
República de Bolivia
 
Республіка Болівія – держава в центральній частині Південної Америки. На півночі і на сході межує з Бразилією, на південному сході – з Парагваєм, на півдні – з Аргентиною і на заході – з Чилі і Перу.Зміст [сховати]
Загальна інформація
Площа 1098,6 тис. км².
Населення 7,95 млн чол. (2001).
Офіційною столицею країни є Сукре, однак резиденція уряду знаходиться в місті Ла-Пас.
Офіційні мови – іспанська, кечуа, аймара; поширена мова гуарані (індіанська).
Грошова одиниця – болівіано.
Болівія простягнулася на 1503 км з півдня на північ та на 1265 кілометрів зі сходу на захід.
Межує на півночі та сході з Бразилією, на південному сході - з Парагваєм, на півдні - з Аргентиною, на південному заході - з Чилі та Перу.
Болівія багата на природні ресурси (передусім олово, нафта, природний газ; також є цинк, сурма, вольфрам, срібло, свинець, мідь, золото), але висока витратність виробництва, нестача інвестицій, проблеми з внутрішнім транспортом і відсутність виходу до моря обмежують її розвиток. Болівія залишається однією з найбідніших країн Південної Америки.
Програма революційного уряду 1952-1953 рр. передбачала негайну аграрну реформу та націоналізацію копалень. Це спричинило зростання сільськогосподарського виробництва, скорочення видобутку корисних копалин та зростання заробітної платні. Незважаючи на політичні та соціальні реформи, реалізовані під час революції, темпи зростання національної економіки залишилися надзвичайно низькими.
Географія. Природа
На півд.-заході країни розташоване нагір’я Пуна і хребти Анд (пік Анкоума, 6550 м). На півн.-сході – передгірні рівнини, на півночі – Амазонська низовина. Клімат країни тропічний та субекваторіальний. Річки: Бені, Мамаморе, Гуапоре. Озера: Тітікака, Поопо. Західну третину території Болівії займають гори Анди, що досягають тут найбільшої ширини - бл. 650 км. Інша частина країни являє собою великі пустельні низовини, на схід від гір; північна їх частина дренується притоками Амазонки, а південна належить до басейну річок Парагвай - Парана. Гірська територія ділиться на три області: Західна Кордільєра, що простягається вздовж чилійського кордону; Кордільєра-Реаль, видовжена в тому ж напрямі на сході гірської країни, і високогірне плато Альтіплано, що розділяє ці хребти.
Природні ресурси
Економіка відчула страшних коливань і досить недавно через падіння цін на олово, поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному Банку, все це призвело до страшної інфляції. Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми, що не мають швидких або легких вирішень продовжують стояти перед урядом.
Державна гірнича корпорація Comibol проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980-х роках, коли через перевиробництва олова у світі було закрито 2/3 шахт та звільнення звітти великої кількості робітників.
Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью Джерси придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східній Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворили YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).
У середині 1950-х років компанії США відновили розробку нафти у Болівії. 1956 року Болівійська Компанія видобутку нафти (відділення американської корпорації) почала успішну розробку нафти та природного газу в районі Санта-Крус. В 1966 році почали експортувати нафту у південну Каліфорнію, через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанский порт Аріка (Чилі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість - в 1969 році Болівія знов націоналізувала нафтодобувну компанію.
Хоча з 1972 року Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії, виробництво продовжувало падати через нестачу інвестицій та невдалі спроби повернути втрачену довіру. Підвищення внутрішнього споживання в кінці XX сторіччя примусило імпортувати частину нафти і призвело до нової хвилі співпраці Болівії з іноземними нафтовими компаніями.
Виробництво природного газу стало більш успішним, і з падінням світового попиту на олово наприкінці 1980-х та у 1990-х роках, газ став найважливішим експортним товаром Болівії, який до середини 1980-х рр. давав більше половини всіх офіційних прибутків. Головний споживач природного газу - Аргентина. Великі родовища газу сконцентровані в районі Санта-Крус.
Болівія багата й іншими природними ресурсами, зокрема, володіє великим гідроелектричним потенціалом, який мало використовується.
Економіка
Промисловість
Промисловий сектор зріс, починаючи з 1950-х років, але залишається невеликим, незважаючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі (регіональній торговельній організації). Тим не менше історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючи очистку нафти)обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінували у Болівійській промисловості. В 1970-х роках в промисловості було зайнято біля 10% робочого населення, але ця пропорція зменшилася у 1980-х роках. Болівійська видобуток олова базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких, віддалених районах східних Кордильер, до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди в яких вміст олова менш, ніж 1%. Болівійські плавильщики зараз виробляють та концентрують прості мінерали, що містять олово, але більш складні руди доводиться експортувати для виплавки у інші країни.
Харчова промисловість включає в себе мукомольну промисловість, молочне виробництво та переробку молока, очистку цукру, пивоваріння та виготовлення алкогольних напоїв. Інші галузі промисловості це машинобудування, виробництво текстилю, взуття, меблів, скла, цегли, цементу, паперу, та широкого асортименту товарів народного споживання для внутрішнього ринку з невеликою купівельною можливістю споживачів. Біля 2/3 болівійської промисловості знаходиться в Ла-Пас і його околицях, а також у районі Кочабамба.
Існує суттєва конкуренція з боку імпортерів бразильських, аргентинських, та перуанських промислових товарів, а також від контрабандних товарів - останні є головним чином товарами з сусідніх країн і США, що можуть продаватися дешево, бо уникають мита.
Болівія має надлишкові джерела енергії, особливо гідроелектричний потенціал, але споживання електроенергії на душу населення залишається низьким. Національна Електрична Компанія (Empresa Nacional de Electricidad) головним чином постачає великі міста та шахти. Гідроелектростанції обслуговують Ла-Пас, Кочабамбу, Оруро.
Міста Санта-Крус, Сукре, Таріха і Трінідад живляться тепловою енергією, що є побічним продуктом спалювання нафтопродуктів на ТЕС. Більш ізольовані центри на сході постачаються електроенергією за рахунок невеликих автономних генераторів.
Сільське господарство
Приблизно половина працюючого населення задіяно у сільському господарстві (включаючи невелику кількість мисливців, лісників та рибалок ), але на фермерство припадає тільки 27% валового продукту. Хоча селянський ринок виріс у північних містах та в крупних транспортних центрах на Альтіплано та навколо Кочабамби, окрім того фермерство залишається широко розповсюдженим в Андах.
Картопля та oca (також їстівний овоч) є основними культурами на північному Альтіплано, де споживають їх, як правило, в сушеному вигляді. Дві важливі зернові культури, що визрівають на висоті Анд, обидві досить високо поживні, це quinoa та canahu.
Як тяглова сила на сільськогосподарських ділянках у Андах використовуються лами та альпаки, які спокійно піднімаються в гори, де виконують різноманітні сільськогосподарські функції, хоча використання лами, як в’ючної тварини зменшився з зростанням автомобільного вантажного транспорту.
В Юнгас виняткові за якістю кава, какао, цитрусові, банани, авокадо, ананаси, манго, папайя, дині, чилійські перці, солодка картопля (ямс) та маніоки.
Різноманітність сільськогосподарських культур, що можно було б вирощувати на продаж обмежується,поганими шляхами, ізольованістю та бідним ринком. Тільки кока має великий міжнародний ринок.
В теплому, сприятливому кліматі Валлеса ростуть кукурудза, пшениця, ячмінь, люцерна, виноград, персики та різні овочі, пасуться вівці і молочна худоба; цей район іноді називають "садом Болівії" це родючий регіон, район з систематичним зрошенням і постійно зростаючими врожаями.
На сході, навколо Санта-Крус росте цукрова тростина, рис, бавовна, пасеться рогата худоба, яка є важливим видом продукції, яку споживає, як правило внутрішній ринок. Тут також збереглися великі ранчо. Цінні тропічні дерева ростуть в лісах Чако та в північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та конкуренція, постачальників, що користуються більш доступними місцевостями поза Болівією, обмежують експлуатацію та тим самим рятують ліс від варварського знищення та втрати різноманіття.
Зовнішня торгівля
Експорт металів (головним чином олова, але також цинку, срібла та вольфраму) традиційно домінувало в торгівлі Болівії. З крахом світового ринку олова у 1980-х роках, природний газ став домінувати в експорті; Корисні копалини і природний газ складають разом понад 80% законної експортної торгівлі Болівії. Сільськогосподарський експорт включає в себе: кавау, цукор та деревину, разом з невеликою кількістю дикого каучуку, бразильських горіхів та шкір.
Основну частину імпорту складають промислові продукти: машини та обладнання для промисловості та транспорту це головні категорі. Сировина, споживчі товари, та харчові продукти — це інші важливі категорії імпорту. Найбільші торгівельні партнери – Аргентіна та США, але значна торгівля також ведеться з іншими Південноамериканськими країнами, Великобританією, Німеччиною, і Японією.
Незаконна торгівля кокаїном стала значним елементом в болівійській економіці. Листя місцевого чагарника коки споживали Андські індіанці сторіччям для захисту від холоду та для задоволення. Невелика кількість коки легально експортувалося багато років для медичних цілей. Безпрецедентне розширення вирощування коки в Юнгасі, та особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почався в 1960-х роках з раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки потреба в кокаїні зросла в Північній Америці та Європі в 1970-х і 1980-х роках нашого сторіччя, Болівійські фермери скоро виявляли, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Вона стала ідеальним продуктом, що приносить великий прибуток - легко вирощується і легко транспортується у вигляді сухого листя або готового для контрабандного вивозу з країни порошку. По всьому сходу розсіянні льотні смуги, що призначені для контрабандного вивозу кокаїну.
1/3 світового урожаю коки зростає в Болівії (1/4 - в болівійському регіоні Чапаре). Спроби уряду скоротити площі під кокою не мали успіху. Посіви коки безперервно збільшуються. У 1980-х роках з країни вивозили кокаїну на $5.000,000.000. Експорт наркотиків забезпечив величезне доповнення до валового національного продукту країни.
Через те, що вирощування коки дає селянам і уряду величезний прибуток, а нелегальним дилерам - шалені прибутки, торгівлю кокаїном стало майже неможливо побороти.
Туризм
Туризм ще не дає суттєвого внеску в економіку, але сприяє розвитку відповідної інфраструктури - наприклад, поліпшення готельних умов (особливо в Ла-Пас).
Нещодавно Болівію було внесено до популярного туру Південною Америкою, який привертає туристів із США, Європи та Японії.
Найбільшу зацікавленість іноземних туристів викликають озеро Тітікака та його околиці (зокрема, рибальство); руїни інкських споруд на острові Сонця; доінкські руїни в Тіауанако; індіанське життя в Альтіплано.
Ще одна туристична траса пролягає через Кордильєри в джунглі Юнгаса. Цей маршрут є дуже популярним, бо протягом кількох годин можна побачити дивовижні краєвиди та відчути кліматичні контрасти Анд.
Загальні відомості
Б. — держава в Пд. Америці. Розташована у внутрішніх районах материка, межує з Чілі, Перу, Бразілією, Парагваєм, Аргентіною. Ви-ходу до моря Б. не має. Пл. 1098,6 тис. км², нас. 3316 тис. чал. (1959). Б. поділяється на 9 департаментів. Офіційна столиця м. Сукре. Місцеперебування уряду — м. Ла-Пас.
Державний устрій
За конституцією 1947 Б. — унітарна республіка. Законодавчий орган Б. — національний конгрес (парламент), який складається з палати депутатів і сенату. Члени палати депутатів обираються на 4 роки, сенатори — на 6. Національний конгрес видає закони, встановлює податки, визначає чисельність збройних сил у мирний час, оголошує амністію, обирає членів верховного суду. Управляє країною уряд, який призначається і очолюється президентом. Президент обирається прямим голосуванням на 4 роки. Він скликає конгрес, призначає головнокомандуючого та ін. Управління на місцях здійснюється призначуваними з центра префектами. Існують також муніципальні ради, члени яких обираються населенням. Активне виборче право надається громадянам після того, як вони досягли 21 року.
Природа
За характером рельєфу Б. поділяється на пд.-зх.— гірську (бл. */з площі країни) і пн.-сх.— переважно рівнинну частини. Гори Б. нале-жать до системи Андів і складаються: з хребта Зх. Кордільєра (г. Сахама 6780 лі), Кордільєри Реаль (г. Ільямпу 7014 лі), Центральної і Сх .Кордільєри (до 5000 лі) та міжгірних плато— пунас (3700—4100 лі). В горах Б. багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Б. поступово знижуються на Пн. Сх. і переходять в Амазонську низовину. На Пд. Сх., на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір'я (до 1425 лі). Надра Б. багаті на руди кольорових металів, особливо олова, вольфраму,свинцю, цинку, міді та ін. Клімат районів Андів — гірський, напівпустельний і пустельний з прохолодними літом і зимою (середньомісячні т-ри на протязі року коливаються від +2 до +1ів), невеликою кількістю опадів (50—600 лілі), значними добовими коливаннями температур. В рівнинних районах клімат вологий тропічний (середньомісячні т-ри на протязі року +20, +28°, опадів 1500—2000 мм на рік). Ріки внутр. гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Ріки сх. районів — до басейну Амазонки (найбільші з них Ма-море і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо). В горах і міжгірних плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники; серед тваринного світу з ссавців характерними б вігонь, гуанако, з гризунів — шиншила, моко, з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом (див. Південна Америка, розділ «Фізико-географічний нарис»).
Населення
Б.— болівійці, в т. ч. індіанці (корінні жителі кечуа, аймара)— бл. 54%, метиси — бл. 31%, креоли — 14%. Невелика кількість негрів, китайців, японців. 4/б населення сконцентровано в гірських районах Б. Бл. У3 населення живе в містах. Державна і літературна мова іспанська. Серед віруючих болівійців переважають католики. Найбільші міста Ла-Пас, Сукре, Кочабамба, Оруро.
Історія.
З найдавніших часів територію Б. заселяли індіанські племена аймара, кечуа та ін. У 14 ст. їх підкорили інки. 1533— 38 територію Б. захопили іспанці. Відкриття 1545 багатих родовищ срібла в горі Потосі привело до посилення колонізації Б. іспанцями. 1544 Б. була включена до складу віце-королів-ства Перу, а 1776 — Ла-Плати. В серед. 17 ст. Б. у зв'язку з ростом видобутку срібла стала центром економіч. життяПд. Америки. Тут склалося велике феод, землеволодіння. Індіанське населення змушене було відбувати трудову повинність, т. з.міту, головним чином на шахтах, платити великі податки і т. п. Важкий колоніальний гніт і нестерпні умови праці привели до великої смертності індіанців, викликали численні повстання. Найбільшим з них було повстання 1780—81 під керівництвом Тупак-Амару. 1809 в країні почався рух за відокремлення від Іспанії і нац. незалежність. 1824 частини армії
Болівара під командуванням Сукре розгромили іспанців біля Аякучо. В серпні 1825 конгрес в м. Чу-кісаке (тепер Сукре) проголосив незалежність країни, яку очолив президент-«протектор» С. Болівар; країну (до цього часу відому як Верхнє Перу) було названо на його честь Болівією. 1828 болівійські повстанці вигнали з країни військо Сукре і відмовились від приєднання до Великої Колумбії. Протягом 19 ст. в Б. в широких масштабах продовжувалась експропріація індіанських общинних земель. Внутріполітичне життя Б. характеризувалось частими держ. переворотами. Економічно квола Б. внаслідок т. з. Тихоокеанської війни 1879—83 з Перу втратила частину багатої на селітру області Ата-кама, а разом з тим і доступ до Тихого океану. Відкриття в кін. 19 ст. на території Б. великих покладів олова привело до активного вторгнення в країну англ., амер. і нім. капіталу. Іноземні монополії експлуатували не тільки нац. багатства і населення^ й впливали на її політику. Під тиском нафтової компанії СІЛА «Стан-дард ойл» Б. 1932—35 вела невдалу війну з Парагваєм (за яким стояв англо-аргентінський капітал) за багатий на нафту район Гран-Чако. За договором 1938 Б. одержала лише х/з спірної території з виходом до р. Парани. Війна сприяла дальшому закабаленню Б. іноземними монополіями. Велике незадоволення народу діями монополій примусило президента Торо зробити 1937 спробу націоналізувати власність «Стандард ойл», але він скоро був усунутий від влади. У квітні 1943 Б. оголосила війну Німеччині, Італії і Японії. 18 квітня 1945 Б. встановила дипломатичні відносини з СРСР. З часу другої світової війни в Б. значно зміцнились позиції капіталу США. Одночасно посилився робітничий і визвольний., антиімперіалістичний рух. 1942 вибухнув великий страйк гірників на рудниках компанії «Паті-ньо», придушений силою зброї. Масові страйки робітників-гірників відбулися 1949; 1950 спалахнув загальний страйк. 1950 в Б. був створений єдиний профцентр і на основі комуністичних груп, що існували з 1920, була заснована Комуністична партія. Зростання націоналістичних настроїв серед буржуазії привело до утворення партії «Національно-рево-люційний рух» на чолі з Вільяроелем (президент 1943—46) і В. Пас Естенсоро. В травні 1951 ця партія здобула перемогу на виборах, але внаслідок перевороту до влади прийшла військова хунта на чолі з Бальї-віаном. Повстання в квітні 1952, яке здійснене при вирішальній участі робітників-гірайоників і іменується «болівійською національною революцією», привело до повалення диктаторського режиму. Уряди Б. на чолі з Пас Естенсоро (президент 1952—56) і Сілесом Суа-со (віце-президент 1952—56, президент з 1956) провели чистку держ. апарату, видали декрети про загальне виборче право, про конфіскацію власності трьох найбільших олов'яних компаній («Патіньо», «Гохшільд» і «Арамайо»), які контролювались іноземним капіталом (1952), про земельну реформу (1953). Проте під тиском монополій США (економічна блокада, відмова від закупівлі олова) і внутрішньої реакції уряд Б. згодився на сплату компенсації олов'яним монополіям, відмовився від політики націоналізації і рішучого проведення аграрної реформи. Згодом США добились від Б. підписання угоди про гарантування вільного вивозу прибутків і надання нових концесій нафтовим компаніям. Уряд Б. прийняв нав'язаний монополіями США план Міжнародного валютного фонду про так звану стабілізацію економіки. Пануюча партія «Національно-революційний рух» має абсолютну більшість місць в Конгресі Б. {78 з 86). Комуністична партія існує легально. Посилення визвольного руху трудящих Б. виявилось у масових антиімперіалістичних демонстраціях у лютому—березні 1959.
Господарство
Б. — слаборозвинута в економічному відношенні країна, господарство якої має однобічний характер і залежить від зовнішніх ринків та іноземного капіталу. Провідну роль в господарстві відіграє гірничовидобув-на пром-сть, яка працює на експорт; обробна пром-сть майже не розвинута.
Найбільше значення має видобування олова — 3-є місце в капіталістич. світі. Розробляються також руди ін. кольорових металів. У 1957 Б. експортувала (в концентратах, тис. m за вмістом металу): олова — 28,2, вольфраму — 2,6, сурми — 6,4 (2-е місце в капіталістич. світі), свинцю — 23,9, цинку — 19,7, міді — 3,9. Є розробки золота, срібла, вісмуту. Основні гірничопромислові райони: Оруро, Потосі, Тупіса, Корокоро.
Технічний рівень підприємств низький. Великі гідроресурси рік Б. використовуються мало. Потужність електростанцій- бл. 112 тис. кет; понад 60% ГЕС контролюється канадськими компаніями. Видобувається бл. 470 тис. т нафти (1957). В пд. районах країни працює кілька нафтопереробних заводів. Невеликі підприємства харчової, текст., взуттєвої та паперової пром-сті зосереджені в Ла-Пасі, Сукре, Кочабамбі.
Майже ²/3 населення зайнято в с. г. Обробляється лише 600 тис. га (бл. 0,6% території Б.). Кращі землі в руках феодальної аристократії, яка саботує закон 1953 про земельну реформу. Агротехнічний рівень с. г. дуже низький. Основні райони землеробства — сх. схили Андів і долини рік. Збір с.-г. культур (в тис. т, 1955): кукурудзи— 90, пшениці — 18, рису — 11, кави — 4. В гірських районах індіанці ведуть примітивне, напівнатуральне господарство. В тропічних лісах збирають каучук і кору хінного дерева. Звачну роль відіграє пасовищне скотарство, розвинуте переважно в гірських районах. Поголів'я (млн. голів, 1958): великої рогатої худоби— 2,2, овець — бл. 7, лам та альпако — бл. 1,9. Довжина залізниць — бл. З тис. км (1957), шосе — бл. 10 тис. км. Залізниці переважно в пд.-зх. районах країни. Зв'язок з багатьма місцевостями Б. підтримується тільки караванами лам та мулів. Пароплавне сполучення на оз. Тітікака. Морська торгівля провадиться через порти Аріку та Антофа-гасту (Чілі), Мольєндо (Перу), Сантус (Бра-зілія). Повітряний транспорт контролюють монополії США. Головні статті експорту: кольорові метали, кора хінного дерева, каучук; імпорту: пром. і продовольчі товари. Грошова одиниця — болівіано.
Освіта
В 1954 налічувалось 2,2 тис. поч. шкіл (229,5 тис. учнів), 60 серед. (20,2 тис. учнів); в 1956—7 університетів (бл. 10 тис. студентів), кілька учительських коледжів. 53% всіх дітей шкільного віку не відвідують школи. 54% населення неписьменні, хоч формально в Б. існує закон про загальне обов'язкове поч. навчання дітей віком від 7 до 14 років. Наук, установи: Географ, товариство в Ла-Пасі, дослідна с.-г. станція, Національна академія історич. наук, Академія аймарської мови. 6 також кілька музеїв і бібліотек: Національна бібліотека і архів в Сукре (26 тис. томів), Нац. музей в Ла-Пасі, археологічний і красних мистецтв в Сукре та інші.
Медико-санітарний стан
В 1955 було 7467 лікарняних ліжок, в 1954 — 795 лікарів (1 лікар на 3977 ж.), 289 зубних лікарів, 79 акушерок, 293 фармацевти, 626 мед. сестер (з них дипломованих 225). Народжуваність 1953 становила 37,8 на 1 тис. населення, смертність — 14,4, дитяча смертність — 101,7 на 1 тис. живонароджених. 1955 зареєстровано 45 випадків чуми, 355 віспи, 1620 малярії, 460 сифілісу. Підготовляють лікарів 3 мед. фак-ти. Мед. службою керує М-во гігієни і громадської охорони здоров'я. Мед. допомога платна, малодоступна для трудящих.
Література
Від до колоніального періоду дійшли лише невеликі уривки літ. пам'яток. В колоніальний період аж до 19 ст. література була виключно наслідувальною. Панівним напрямом у літературі 19 ст. довгий час був романтизм, до прогресивного крила якого належали Р. X. Бустаманте, Н. Галіндо, Р. Кіро-га та ін. Романтики ввели в літературу національну й індіанську теми. Найбільш відомим письменником 19 ст. був С. Вака Гусман (1846—96). В кінці 19 і на початку 20 ст. в літературі Б. з'явилися різні декадентські течії (Р. Фрейре, Г. Рейнгольдс, X. Герра та ін.), але великої ролі вони не відігравали. В літературі 20 ст. національна й соціальна теми посіли центральне місце. Провідні письменники: А. Чірвечес, Г. Отеро, Д. Канеласа, О. Естрельї, Ф. де Медіна, Н. Пачеко, X. Мендоса та багато ін. Визначне місце займає творчість А. Аргедаса.
Сучасна прогресивна література Б. розвиває далі соціальну тематику, зображує боротьбу робітничого класу, піднесення демократичного руху в країні, напр. Т. Мароф «Уолл-стріт і голод» (1931), О. Серруто «Вогненний потік» (1935), А. Бельмонте Поль «Повстання чи революція», Л. Торо-Рамальо «Чако» (1936) та ін.
Матеріал використано з сайту Вікіпедія - вільна енциклопедія 
Використання   матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт.  Сторінку поновлено 10 липня 2009 року
 Пишіть за адресою vasya_coins@rambler.ru ICQ: 321924631
Сайт створено 10 квітня 2006 року. Україна, Шпола 2006-2009 р.р.