Джон Лекленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі — принц Джон; *24 грудня 1166 - †19 жовтня 1216)

Джон Лекленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі — принц Джон; *24 грудня 1166 - †19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 року та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п'ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левине Серце пішов у Третій хрестовий похід. Він втратив до 1205 Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразку від Філіпа ІІ Французького. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215-1217, під час якої він помер.

Молодість

Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року. Однак Матвій Паризький й «Аннали Бертона» вказують, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла» відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як написав за сто років канон Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.

На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х'юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.

Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата — Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому вона не вважається королевою.

У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід вписати його злодієм до старовинної легенди про Гереварда, що у подальшому перетворилась на легенду про Робін Гуда.

Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.

У 1193 році він був змушений укласти перемир'я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна частково пробачили, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом був проголошений спадкоємцем англійського престолу.

Правління

Іоанн I Безземельний підписує Велику Хартію — зображення у книзі «Cassell's History of England» (1902)

На престол Іоанн I зійшов по смерті Річарда I Левове Серце 1199 року. У Артура I, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився з Ізабеллою Ангулемською, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також почав скаржитись Філіпу.

У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабку Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якщо б 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артур був спочатку ув’язнений у замку Фалез під наглядом Х’юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, який не було виконано Х’юбертом. У 1203 році Артура було переведено в Руан під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанн, звичайно, підозрюється у його смерті.

У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році було захоплено замок Гайар. Він був спланований Річардом як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок було взято. У 1204 році здався Руан. В результаті воєнних дій 12021204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).

У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже прийняв рішення припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов’язавшись сплачувати по 1000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.

У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.

1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).

Велика хартія вольностей

Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний натиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вольностей. Не збираючись виконувати обіцянки, що в ній містились, Іоанн незабаром залучив з континенту найманців і почав з новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки й був викликаний у Рим на Четвертий Латеранський собор.

Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті й був проголошений в Лондоні королем (хоч і не коронованим).

Смерть

Іоанн I, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош у східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його було отруєно). Іоанна поховано у Вустерському соборі у місті Вустер.

Спадкоємцем Іоанна став його дев’ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.

У мистецтві

Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.

Художні твори
Фільми та серіали
Комп'ютерні ігри

Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org

Використання   матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт.  Сторінку поновлено 3 березня 2015 року
Сайт створено 10 квітня 2006 року. Василь Стеценко Шпола, Україна 2006-2015