Йосип II оре на полі в Славіковіце

Пам’ятник в Унічове (Чехія)

Йосип II (нім. Joseph II; 13 березня 174120 лютого 1790) — король Німеччини з 27 березня 1764, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії Терезії; самостійно правив лише починаючи зі смерті матері 1780; 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцгерцоґство Австрійське, королівства Богемське та Угорське, королівство Галичини та Володимерії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.
Прихильник так званого освіченого абсолютизму. Проводив політику протекціонізму економіки країн і намагався створити єдиний внутрішній ринок. В 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосип II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів. Йосип II скасував монастирське землеволодіння, підпорядкував діяльність церкви інтересам держави, запровадив нову систему шкільної освіти, яка сприяла розвитку світової школи. В 1781 видав патент про релігійну толерантність, який запроваджував свободу віросповідання і зрівнював у правах греко-католицьке і римо-католицьке духовенство.
Співправитель матері
Після смерті батька, Франца I Лотарингського, обраного імператором, його було долучено матір'ю до управління австрійськими володіннями. Епоха їх спільного правління відзначилась широкою реформаторською діяльністю, оскільки необхідність реформ виявилась під час Семирічної війни, що поставила Австрію на край загибелі, а з-за кордону проникали просвітницькі ідеї французької філософії XVIII століття. Партія «просвіти» (Aufklärungspartei) все більше брала гору у літературі та навіть в урядових колах Австрії, незважаючи на консервативні погляди імператриці, й зрештою на чолі прихильників новизни виступив Йосип, за участі якого уряд Марії Терезії полегшив положення селян, укріпив державну владу, скасував орден єзуїтів й тортури. Тим не менше, політика Марії Терезії, повна компромісів, не могла задовольнити її сина. Незважаючи на палку любов до матері, Йосип провів найкращі роки життя у глухій боротьбі з нею, що зрідка значно загострювалась (наприклад, з питання про віротерпимість).
Самостійне правління
Лише після смерті матері, з 1780 року, у Йосипа були цілком розв’язані руки для здійснення широких реформаторських замислів. Програма Йосипа II була послідовним висловленням системи освіченого абсолютизму. Сучасник коронованих філософів, Фрідріха II Прусського та Катерини II, Йосип був одним з найдієвіших людей свого часу, який, не шкодуючи ані себе, ані інших, цілковито вимотав себе роботою. Його численні подорожі були не триумфальними прогулянками, а тяжкою працею добросовісного ревізора. Вникаючи у всі справи, він відверто вірив у своє покликання вивести Австрію з відсталого стану шляхом реформ, що йдуть згори. Для цього потрібно було, як він вважав, перед усім, посилення державної влади, причому Йосип слідував старовинній австрійській традиції посилення зовнішньої та внутрішньої могутності держави, бюрократичної централізації, об’єднання різнорідного складу монархії, скасування старовинних вільностей феодального походження та підпорядкування Церкви державі.
Його філантропічна діяльність осягала всіх знедолених, починаючи з селян, та закінчуючи сиротами, хворими, глухонімими, незаконно народженими. Разом з тим, Йосип абсолютно не сприймав сентиментальну та дещо відсторонену благодушність чуттєвого XVIII століття. За найменшого спротиву він проявляв значну жорсткість; у зовнішній політиці він керувався лише інтересами власної держави. У цьому сенсі він впливав на дипломатію Марії Терезії та несе відповідальність за роль Австрії у першому поділі Польщі.
Релігійна політика
1781 року він видав знаменитий указ 13 жовтня про віротерпимість та скасував ті монастирі й духовні ордени, що не сприяють справі народної просвіти або допомоги хворим (20 грудня). Церкву було поставлено у тісну залежність від держави, а її зв'язок з римською курією значно обмежено. Народну освіту взято під нагляд держави, причому початкова освіта стала предметом особливої уваги. Католицька церква залишилась провідною, але православним, лютеранам й кальвіністам даровано громадянські права, а юдеї отримали деякі вільності. З 1782 року відхід від провідної віри перестав вважатись карним злочином, але свободу совісті уряд вирішив не запроваджувати у фанатичній країні: право вибору віросповідання було обмежено термінами та іншими перепонами, а до сектантів Йосип ставився іноді навіть жорстко.
Селянська реформа
З іншим пережитком середньовіччя — феодалізмом — розгорілась така ж вперта боротьба. Скасовуючи привілеї магнатів та встановлюючи рівність всіх громадян перед законом, Йосип визнавав дворянство лише як службовий стан та дозволяв поповнення лав чиновництва. Йосип скасував кріпосне право у Богемії (1 листопада 1781 року), а потім й у решті провінцій, причому заохочував викуп селянських наділів. Турбуючись про підйом благополуччя сільського населення, він збирався встановити рівномірний поземельний податок, про що було сповіщено патентом 20 квітня 1786 року, але ці наміри здійснити не вдалось. Його політика викликала загальне невдоволення й розбилась, зустрівши супротив. Феодали та клерикали усіляко гальмували справу реформ, і хоча папа Пій VI марно здійснив подорож до Відня, із сподіванням остудити новаторський запал імператора, але щодення протидія клерикалів не лишилась без результатів. Всі шари суспільства були обтяжені настійливою, суворою та подекуди безтактною регламентацією, манією бюрократичного втручання у всі сфери життя, починаючи з богослужіння й поховання, та закінчуючи носінням корсетів. Особливо важким було становище Йосипа, коли проявлялось нетерпіння саме тих суспільних елементів, на користь яких він боровся, наприклад, коли обурились валаські селяни (1784). Причини невдачі Йосипа слід шукати в спробі круто й безповоротно змінити традиційну політику Габсбургів: введенні централізації, нав’язуванні німецької мови, знищенні провінційних вільностей, заміні уламків станово-представницького строю віденською бюрократією.
Зовнішня політика
Разом з тим, Йосип не міг зосередити всю свою увагу на внутрішніх справах, оскільки постійно вплутувався до міжнародних конфліктів. Зважаючи на плани земельних придбань, він не давав спокою сусідам, головним чином — старому супернику Австрії, прусському королю. Особливі переваги надавало Австрії приєднання Баварії, що забезпечило б їй володарювання у Німецькій імперії. Після невдалої спроби Марії Терезії (див.: Війна за баварську спадщину), Йосип у другій половині 1780-их років сподівався досягти мети шляхом поступлення австрійськими Нідерландами; але його захоплення й безцеремонне поводження з дрібними володарями згуртували проти нього союз німецьких князів (Fürstenbund), з Фрідріхом II на чолі, тож довелось відмовитись від задуманого. Так само невдалою була сутичка Йосипа з Голландією, через судоплавство рікою Шельда. Найбільші сподівання Йосип покладав на союз із Росією, розраховуючи на поділ Туреччини. Особистий друг та палкий союзник Катерини II, Йосипа II було захоплено зненацька, під час своєї другої подорожі до Росії, звісткою про повстання Бельгії. Нідерландська революція була викликана скасуванням історичних вільностей та суцільним руйнуванням закладів у краї, який ще нещодавно було запропоновано на обмін, як річ, на іншу країну; феодали та клерикали знайшли опору у демократичних елементах, й ані військова сила, ані проповідь з боку папи відносно покори, ані урочисті поступки уряду не змогли завадити цілковитому відходу Бельгії. З тих самих причин й того самого часу справи набували зловісного забарвлення й в Угорщині, де об’єднувальна політика скасовувала історичні вільності, круто й насильно вводила німецьку мову, а магнати були налякані поспішними приготуваннями до введення поземельного податку на засадах фізіократії.
Невдала війна та смерть
Тим часом почалась російсько-турецька війна. Сподіваючись, що славою перемог відновить свій авторитет, Йосип не обмежився роллю союзника Росії, а рушив усі свої сили проти турків і сам очолив військо. Це фатальне для нього рішення було плодом любові до військової справи, що являла, разом із захопленням зовнішньою політикою, основне протиріччя в особистості невгамовного реформатора. Незабаром воєнні невдачі та смертельна хвороба, що спіткала його у поході, змусили повернутись до Відня, де імператор, скасував всі зроблені ним розпорядження, окрім селянської реформи й закону про віротерпимість. На смертному ложі, незважаючи на тяжкі страждання, він продовжував займатись державними справами до останнього дня й помер 20 лютого 1790 року з великою гідністю та силою.
Йосип II помер бездітним, а його наступником став молодший брат Леопольд II, а після короткого царювання останнього — племінник Франц II.
Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org
Використання   матеріалів сайту допускається тільки з ссилкою на сайт.  Сторінку поновлено 23 липня 2012 року
Сайт створено 10 квітня 2006 року. Василь Стеценко Шпола, Україна 2006-2012