- Ліван
?????????? ?????????
Al Jumhuriyah
al Lubnaniyah
-
- Республіка Ліван — країна в західній
Азії, що межує на
півночі і сході з Сирією, на півдні з Ізраїлем, на заході
омивається Середземним
морем. Площа 10452 кв. км, столиця — Бейрут. Рельєф: вузька
прибережна рівнина, долина Бекаа простяглася з півночі на південь між Ліванським
і Антиліванським
гірськими хребтами. Глава держави Еміль
Лахуд з 1998; глава уряду Фуад
Суньора з 2005; політична система —
конфессійна демократична республіка. Експорт: цитрусові й інші фрукти, овочі,
промислова продукція сусіднім арабським країнам. Населення 3870 тис. (2006) (ліванці 82 %, палестинці 9 %, вірмени
5 %); мови: арабська
і французька
(обидві державні), вірменська,
англійська.
Недавня історія: незалежність від Франції отримана в
1943, в 1964 в Бейруті була заснована Організація
визволення Палестини (ОВП). Громадянська війна між християнами і
мусульманами розпочалася в 1975-76 і завершилася в 1989 Таїфською
угодою. Просірійськая адміністрація
була переобрана в 1992, але згодом скинута
під час Кедрової
революції 2005 року.
-
Рельєф місцевості
- Для території Лівану характерні гірські і горбисті форми рельєфу. Рівнинні
ділянки зустрічаються на побережжі Середземного моря. До низовин відноситься
долина Бекаа, розташована в глибині країни. Територію Лівану можна розділити на
чотири фізико-географічні райони: 1) прибережна рівнина, 2) хребет
Ліван, 3) долина Бекаа і 4) хребет Антиліван
з гірським масивом і Еш-шейх (Хермон).
- Прибережна рівнина. Ширина прибережної рівнини не перевищує 6 км. Вона
утворена зверненими до моря серповидними низовинами, обмеженими відрогами хребта
Ліван, які вдаються в морі.
- Хребет Ліван. Хребет Ліван утворює найкрупніший гірський район в
країні. Вся територія, складена могутніми шарами вапняків, пісковиків і
мергелів, належить до єдиної складчастої структури. Протяжність хребта складає
бл. 160 км, ширина змінюється від 10 до 55 км. Найвища точка країни гора
Курнет-ес-Сауда (3083 м) знаходиться на південний схід від Тріполі;
помітно нижче друга місцева вершина р. Саннін (2628 м). На сході гори обмежені
Бекаа уступом, що обривається до долини, висота якого досягає 900 м.
-
Долина Бекаа. Покрита алювіальними наносами долина Бекаа знаходиться
між хребтом Ліван на заході і гірськими ланцюгами Антиліван і Хермон на сході.
Максимальні відмітки висот бл. 900 м, наголошуються в районі Баальбека, на
вододілі р. Ель-Асі (Оронт) і р. Ель-Літані, на півдні.
- Гори Антиліван і Еш-шейх відносяться до протяжних складчастих гірських
структур, але в цілому нижче і мають менш складну геологічну будову, чим хребет
Ліван. Утворені могутніми товщами вапняків. Висоти досягають в грядах Антилівана
2629 м і в масиві Еш-шейх 2814 м.
-
Клімат
- За винятком високогірних районів і деяких частин долини Бекаа клімат Лівану
характеризується жарким сухим літом і м'якою вологою зимою, що типове для Середземномор'я.
Місцеві мікрокліматичні умови зумовлюються зіткненням вологих повітряних мас з
гірськими бар'єрами.
- Температури. У прибережній зоні і передгір'ях температури найжаркішого
місяця (серпня) складають бл. 30°C. В цей час роки що дмуть з моря вітри
підвищують відносну
вологість повітря до 70 %. На рівні вище 750 м температури вдень майже такі
ж високі, проте вночі вони опускаються до 11-14° С. Зими м'які (у січні і лютому
бл. 13°C), з різницею денних і нічних температур 6-8° С. Граничні показники
температур в Бейруті, на побережжі, коливаються від 42 °C літом до −1 °C зимою.
Вершини гір покриті снігом протягом півроку, середньомісячні температури на
6-8°C нижче, ніж в приморській смузі. У долині Бекаа літо прохолодніше (24°C), а
зима холодніша (6°C), ніж в Бейруті (28°C і 14°C).
-
Опади випадають майже винятково взимку. У прибережній зоні і на
навітряних схилах гір, звернених до Середземного моря, випадає 750—900 мм опадів
в рік, а в районі хребта Ліван, під впливом вологих повітряних мас, може
випадати більше 1250 мм. У долині Бекаа, з підвітряної сторони хребта Ліван,
значно сухіше: у Ксаре, в центральній частині долини, середньорічний показник
складає 585 мм. Антиліван і Еш-шейх зволожені помітно менше, ніж хребет Ліван,
але дещо більше, ніж долина Бекаа.
- Водні ресурси. Сприятливі природні умови для господарювання сільського
є тільки на вузькій, але добре зволоженій береговій рівнині. На порізаних схилах
хребта Ліван споруджені численні тераси, які зрошуються за рахунок рясних водних
джерел і відведені під різноманітні культури: від тропічних, таких як банани,
біля підніжжя гір до картоплі і зернових на висотах 1850 м, де проходить верхня
межа землеробських районів. На східних схилах хребта Ліван випадає обмежена
кількість атмосферних опадів, вони володіють незначними запасами підземних вод.
Через це кількість річок, що стікають в долину Бекаа з хребта Ліван на заході і
з гір Антиліван і Еш-шейх на сході, невелике. Вапняки, що складають ці
гори, активно поглинають запаси вологи, які приносить дощі, і вода виходить на
поверхню у східних схилів вже на сирійській території.
-
Населення
-
Чисельність населення, по перепису 1970—2126 тис.; за оцінкою у 1998 — 4210
тис., включаючи 370 тис. палестинських біженців. Населення міст: Бейрут — 1,5
млн., Тріполі — 200 тис., Захла — 200 тис., Сайда (Сідон) — 100 тис., Тір — 70
тис. Чисельність населення за оцінкою 2003 — 3 млн. 800 тис. Приріст населення —
1,34 %, коефіциент народжуваності 10,68 на 1000 чоловік, коефіцент смертності —
6,32 на 1000 чоловік. Етнічні групи араби — 95 %, вірмени — 4 %, інші — 1 %.
- Етнічний склад і мова. Ліванський народ відноситься до семітських
народів — нащадкам стародавніх фінікійців і арамеїв, що змішалися з семітськими
і несемітськими загарбниками, в том числе з аккадцями, ассірійцями, єгиптянами,
персами, греками, римлянами, арабами і європейськими хрестоносцями. Якнайдавніші
жителі регіону говорили на фінікійській мові, яка зберігала пануюче положення аж
до 4 в. до н.е., коли його поступово витіснила близька до нього арамейська мова.
В результаті включення Фінікії в імперію
Олександра
Македонського мовою культури і міжетнічного спілкування стала також грецька.
Після вторгнення в регіон арабів-мусульман в 7 в. н.е. було
потрібно майже п'ять сторіч, щоб арабська мова замінила арамейську (і її
різновид сирійську, або сирську) і грецьку мови. Сирійська мова застосовується
тільки для релігійних потреб у маронітів,
яковитів
і сиро-католиків;
грецька мова використовується для богослужінь у православних
і греко-католиків.
Найпоширеніша мова в країні — арабська, представлена декількома місцевими
діалектами. Близько 6 % населення говорить на вірменській
мові. Етнічні групи діляться на: арабів (95 %), вірмен (4 %) та
інших (1 %).
- Релігія. Під час завоювання країни арабами в 7 в. практично все
населення Лівану, який у той час знаходився під владою Візантії,
сповідало християнство. Іслам прийшов до Лівану через тих, що осіли на його
землях, зокрема в крупних містах, воїнів-мусульман і завдяки арабськомовним
племенам, що поселилися в південних і північно-східних районах країни, в
основному мусульманським, хоча деякі з них сповідали християнство. Так, назва
гір Джебель Аміль в південному Лівані, можливо, походить від назви конфедерації
арабських племен Бану Аміла, які з'явилися на цій території в 10 віці. Ці
племена були прихильниками шиїзму, і з тих пір південь Лівану перетворився на
один з основних центрів шиїтів на Близькому
Сході.
- Секта друзов виникла в 11 ст. у
Єгипті в середовищі мусульман-шиїтів. Її перші адепти були жителями долини
Ет-тайм на півдні Лівану.
- Останній повномасштабний перепис населення проводився в країні в 1932. Згідно
сучасним оцінкам, бл. 40 % Лівану — християни, 60 % — мусульмани (включаючи
друзов). Більше половини християн відноситься до маронітам, інші — православні,
греко-католики, вірмено-григоріани, є також невеликі громади яковитів,
сиро-католиків, вірмено-католиків, протестантів (головним чином пресвітеріан) і
католиків халдейського обряду. Серед місцевих мусульман переважають шиїти, що
становлять понад половину всіх прихильників ісламу в Лівані. Суніти складають
1/3, а друзи бл. 1/10 від загальної чисельності ліванських мусульман. Існує
також невелика іудейська громада, що налічує декілька сотень чоловік.
-
Органи державного управління.
-
Діюча конституція
країни була прийнята в 1926, в період
французького мандата. У подальший період в неї неодноразово вносилися поправки і
зміни (останні — в 1999).
- Згідно конституції, Ліван — республіка.
Законодавча влада належить парламенту
(палаті депутатів), виконавча влада — президенту
республіки, який здійснює її за допомогою кабінету міністрів. Судова влада
представлена судами різних інстанцій; судді, за конституцією, незалежні при
відправленні правосуддя.
- Особливість конституційної системи Лівану — конфесійний
принцип, відповідно до якого при призначеннях на вищі державні пости
дотримується певний баланс між представниками різних релігійних громад. Він був
закріплений в «Національному пакті» — угоді, улагодженій в 1943 між президентом країни (маронітом) і
прем'єр-міністром (сунітом). Відповідно до нього, пост президента повинен
займати мароніт, прем'єр-міністра — суніт, пост голови парламенту — шиїт,
заступників прем'єр-міністра і голови парламенту — православні і т.д. Відповідна
норма представництва від різних громад встановлена в парламенті, уряді і при
розподілі місць в окремих міністерствах і відомствах.
- Парламент Лівану (палата депутатів) здійснює функції законодавчої
влади, приймає державний бюджет, контролює діяльність уряду, розглядає
найважливіші міжнародні договори і угоди до ратифікації їх президентом, обирає
членів Верховного суду. Рішення ухвалюються відносною більшістю голосів, проте
для зміни конституції і обрання президента необхідно зібрати дві третини
голосів. Парламент обирається строком на 4 роки, причому за кожною з релігійних
громад закріплено певну кількість місць. Раніше представники християнських
конфесій володіли більшістю місць, проте, відповідно до Хартії національної
згоди (Таїфськімі
угодами), між християнськими і мусульманськими депутатами був встановлений
паритет. В даний час в ліванському парламенті 128 депутатів, зокрема 64
християни (34 мароніта, 14 православних, 8 греко-католиків, 5 вірмено-григоріан,
1 вірмено-католик, 1 протестанта, 1 представника християнських меншин) і 64
мусульмани (27 сунітів, 27 шиїтів, 8 друзов і 2 алавіта).
-
Президент. Глава держави і виконавчої влади — президент. Він розробляє
основи політики країни, призначає і зміщує міністрів і керівників місцевої
влади. Президент має право «з схвалення Ради міністрів» достроково розпускати
парламент, а також ввести в дію будь-який терміновий законопроект, затвердити
надзвичайні і додаткові асигнування засобів. Він обнародуватиме закони, прийняті
парламентом і забезпечує їх виконання за допомогою відповідних ухвал. Глава
держави може відкласти вступ у силу парламентського закону (для подолання вето
президента необхідно набрати абсолютну більшість голосів парламентаріїв).
Конституція надає йому право вести переговори про укладення міжнародних
договорів з подальшим повідомленням про це парламенту, ратифікувати договори,
призначати послів Лівану за кордоном. Президент користується також правом
помилування і т.д.
- Президент Лівану обирається парламентом строком на 6 років і звичайно не може
бути переобраний на другий термін підряд. Конституція передбачає можливість
висунення парламентом звинувачення проти президента перед Верховним судом у разі
порушення їм конституції або державної зради. Для висунення такого звинувачення
необхідна підтримка не менше двох третин членів парламенту. З 1998 президент
Лівану — генерал Еміль Лахуд. Він народився в 1936, здобув військову освіту у Великобританії і США і
служив в ліванській армії. У 1989 був
призначений командуючим ліванською армією і зумів покінчити з впливом релігійних
громад і політичних груп в озброєних силах. Користується підтримкою Сирії.
-
Уряд Лівану — Рада, або кабінет міністрів. Воно очолюється
прем'єр-міністром. Прем'єр-міністр призначається президентом після консультації
з депутатами парламенту і формує уряд. Склад кабінету офіційно затверджується
президентом; уряд повинен одержати вотум довіри в парламенті. Прем'єр-міністр
вносить законопроекти до парламенту (за узгодженням з президентом). Після
вбивства Рафіка
Харірі, з 19 липня 2005 року піст прем’єр-міністра займає Фуад Сіньора.
- Система загальногромадянських судів (на чолі з Верховним судом)
складається з юридичних (кримінальних і громадянських) і адміністративних судів.
Паралельно існують суди релігійних громад, які самостійно діють в рамках своєї
компетенції.
- Політичні партії
- В Лівані, на відміну від країн Заходу, партії не грають провідної ролі в
політичній системі країни. Серед 128 депутатів ліванського парламенту не більше
40 перебувають в тій або іншій політичній партії. Більшість партій користуються
підтримкою окремих релігійних громад або склалися навколо тих або інших
політичних лідерів, керівників кланів і впливових сімей.
- Найбільші сучасні партії: Сучасність
заради майбутності (36 членів в парламенті), Прогресивна
соціалістична партія (16 місць), Амаль (15), Хізбалла (14),
Вільна
національна течія (14).
- Збройні сили
- В період громадянської війни в Лівані центральні озброєні сили практично
розпалися, а всі основні протиборчі угрупування мали свої військові формування.
У подальшому урядова армія була відновлена і в 1990-х зуміла узяти під контроль територію
країни; велика частина ополчень була роззброєна. Досягнута угода передбачала, що
в регулярну армію віллються 20 тисяч ополченців, зокрема 8 тис. бійців Ліванських
сил, 6 тис. бійців «Амаль», 3 тис. членів друзськіх
ополчень, 2 тис. — «Хізбалла» і 1
тис. — християнських загонів «Марада».
- У 1996 збройні сили країни налічували
48,9 тис. чоловік (зокрема сухопутні
війська — 97,1 %, військово-морський
флот — 1,2 %, військово-повітряні
сили — 1,7 %).
- «Армія
Південного Лівану», що розміщувалася на Півдні країни, союзна Ізраїлю,
припинила своє існування в 2000 після
виведення ізраїльських військ. Озброєні формування в південній частині Лівану
зберегла «Хізбалла», яка на початок Лівано-Ізраїльського
конфлікту 2006 року фактично контролювала територію південного Лівану.
- У країні розміщені 5600 солдат сил
ООН по підтримці миру. Частина сирійського військового контингенту, що
налічував в кінці 1990-х 35,5 тис. чоловік, була виведена в 2001.
-
Економіка
-
Національний дохід. Ліван відноситься до нечисленної групи держав
світу, в яких у сфері обслуговування і торгівлі створюється більше половини
річного національного доходу. Бейрут історично
розвивався як міжнародний фінансовий центр, куди стікалися кошти, виручені від
експорту нафти зі
всього Близького
Сходу. Тривалі торгові і культурні зв'язки як з європейськими, так і з
арабськими державами дозволили Лівану перетворити торгівлю на один з
найважливіших секторів економіки.
- З 1950 по 1975 національний дохід Лівану збільшувався в середньому
більш, чим на 8 % в рік. Після 1975 цей
показник знизився приблизно до 4 %. У 1993
валовий
внутрішній продукт (ВВП) обчислювався в 7,6 млрд. дол., а в 1995 досяг 11,7 млрд. дол. Середньорічне зростання ВВП на
душу населення з 1986 по 1995 складав 8,4 %.
- ВВП на 1998 — 17,2 млрд. дол., реальне
зростання ВВП в 1990—1998: 7,7 %. Зростання інфляції в 1990—1998
склало 24 % (у 1998 — 3 %). Зовнішній
борг в 1998 — 6,7 млрд. дол.
- Валютні
запаси країни, включаючи золотий
запас, в 1996 оцінювалися в 8,1 млрд.
дол. Загальний зовнішній борг Лівану в 1996
приблизно дорівнював 1,4 млрд. дол., а внутрішній борг — 5,8 млрд. дол. Проте до
2003 приріст ВВП склав 2 %, таким чином ВВП
оцінювався в 17,61 млрд. дол. США, а на душу населення — 4,800 дол. США. ВВП по
секторах розділяється на: сільське
господарство — 12 %, індустрію
— 21 %, сферу
послуг — 67 %.
- Зайнятість. У 1994 32,2 % всього
населення, або 938 тис. чоловік належало до економічно активної групи
суспільства. З них в секторі послуг було зайняте бл. 39 %. Відповідні показники
для промисловості дорівнювали 23 % і 24 %, а для сільського господарства 38 % і
19 %. У 1993 рівень безробіття,
за даними Загальної конфедерації трудящих Лівану, складав 35 %. Безробіття в 1999 — близько 30 %.
- Транспорт. Внутрішні перевезення в основному здійснюються
автомобільним транспортом. Особливо важливе значення мають прибережне шосе,
прокладене з півночі на південь від кордону з Сирією, через міста Тріполі,
Бейрут і Сайду до кордону з Ізраїлем, і шосе, що проходить зі сходу на захід,
від Бейрута до столиці Сирії Дамаску, яке перетинає гори Лівану. Протяжність
залізничних колій складає бл. 400 км. Залізниці використовуються епізодично для
транспортування вантажів. Перевезення з Лівану за межі близькосхідного регіону
здійснюються повітрем і морем. Бейрутській міжнародний аеропорт функціонує з
кінця 1940-х років, з тих пір він був значно розширений, особливо після
реконструкції в 1992. Компанія «Мідл іст ейрлайнз», заснована в 1945, здійснює
регулярні рейси з Бейрута в інші країни Близького Сходу і до Європи. Розширений
і модернізований також Бейрутській морський порт.
- Сільське господарство. На побережжі вирощують банани і цитрусові
(апельсини, лимони і ін.), в передгір'ях маслини і виноград, вище в горах —
яблука, персики, груші і вишня. Основні плодові культури — апельсини і яблука, а
також виноград. Важливе товарне значення мають також овочі і тютюн.
Наголошується зростання виробництва пшениці і ячменю, але потреби в них не
задовольняються повністю за рахунок внутрішніх ресурсів. Тваринництво не грає в
Лівані тієї ролі, яку воно придбало в інших країнах Близького Сходу. У 1995 в
країні налічувалося 420 тис. голів кіз, 245 тис. голів овець, 79 тис. голів
великої рогатої худоби.
- Промисловість. Ліванська промисловість одержала могутній імпульс до
розвитку під час Другої світової війни в результаті скорочення імпорту і блокади
торгових шляхів Середземномор'я. Післявоєнний економічний бум значно розширив
внутрішній ринок, що дало можливість багатьом ліванським підприємствам вижити,
не зважаючи на конкуренцію із зарубіжними виробниками. Крупними ринками збуту
для продукції промисловості Лівану стали арабські нафтовидобувні держави.
Зростання індустріального виробництва зберігалося, не зважаючи на труднощі,
викликані браком палива і електроенергії, а також хаосом, що панував в країні
після початку громадянської війни в 1975. За даними на середину 1990-х років, в
промисловості створювалося бл. 18 % валового національного продукту.
- Основою ліванського промислового сектору є крупні нафтопереробні і цементні
заводи. Перші, розташовані в Тріполі і Сайді, одержують нафту по трубопроводах з
Іраку і Саудівської Аравії. Серйозні позиції утримує також харчова (включаючи
цукрову) і текстильна промисловість. У країні розвинене виробництво одягу,
взуття, паперу і паперових виробів, меблів і інших товарів з дерева, хімічних
продуктів, медикаментів, електроприладів і друкарської продукції.
- За винятком нафтопереробних і цементних заводів, більшість місцевих фабричних
підприємств належать до дрібних. Провідний індустріальний центр — Бейрут, серед
інших виділяються Тріполі і Захла.
-
Зовнішня торгівля. Зовнішня торгівля грає важливу роль в економіці
Лівану. Вартість імпорту в 1998 — 7,1 млрд. дол., експорту — 0,7 млрд. дол.
- Загальний приплив капіталу досяг 6,7 млрд. доларів, і у результаті позитивне
сальдо в 1995 склало 259 млн. доларів. Основними статтями ввезення були
електроустаткування, транспортні засоби, метали, корисні копалини і продукти
харчування. Майже третина імпорту доводиться на західноєвропейські країни;
крупними постачальниками товарів до Лівану також є США, Японія і сусідні
арабські держави. Основні статті експорту — папір і паперові вироби, текстиль,
фрукти і овочі, а також ювелірні вироби. Більше 60 % експорту прямує в
нафтовидобувні держави Персидської затоки, головним чином до Саудівської
Аравії.
- Великий зовнішньоторговельний дефіцит з лишком перекривається надходженнями
фінансових коштів з-за кордону. Озброєна боротьба, що почалася в Лівані в 1975 і
що продовжувалася до 1983, лише трохи вплинула на ввезення капіталу. Довіра до
ліванської валюти, досвід і компетентність ліванських банкірів, гарантована
законом таємниця внесків, а також політика вільної торгівлі і грошового
звернення робили країну привабливою для інвесторів з нафтовидобувних арабських
держав.
- Прагнення Сирії поставити під свій контроль Ліван кардинально змінило
ситуацію: впав курс ліванського фунта, промислова інфраструктура країни була
зруйнована, почався відплив капіталу. Ситуація частково змінилася після
призначення в жовтні 1992 на пост прем'єр-міністра країни мільярдера Рафіка
Харірі і активного відновлення центрального ділового району Бейруту, що
почалося. Відновні роботи фінансувалися за рахунок продажу казначейських
зобов'язань, що привело до виникнення внутрішнього боргу, збільшеного до кінця
1995 до 7,1 млрд. дол.
-
Туризм. До другої світової війни туризм в Лівані обмежувався
декількома гірськими курортами, що привертали невелике число відпочиваючих в
літній час. Значне розширення мережі готелів, ресторанів і нічних клубів
відбулося після 1950. Розвитку галузі сприяли вільний обмін валюти, спрощені
митні правила, а також надійне регулярне повідомлення з сусідніми країнами.
Унаслідок цих заходів доходи від туризму з 1950 по 1975 збільшилися більш ніж в
10 разів, але в подальші роки на них негативно позначилися озброєні зіткнення в
країні і руйнування найбільших готелів. У середині 1990-х років позиції
туристичного сектора в ліванській економіці були частково відновлені, і в 1994 в
Лівані побували 332 тис. туристів.
- Валюта і банківська система. Грошовою одиницею Лівану є ліванський
фунт, що складається з 100 піастрів. Грошова емісія здійснюється державним
Банком Лівану. Згідно із законом фунт повинен бути забезпечений золотом як
мінімум на 30 %. У 1996 золотий запас країни складав 3,4 млрд. доларів.
- Після банкрутства в 1966 найбільшого з приватних банків Лівану, «Інтрабанку»,
уряд посилив контроль над фінансовою системою. Після початку в 1975 військових
дій державний нагляд за банками слабшав, але довіра до ним збереглося, тому в
1975—1990 розорилося лише декілька ліванських банків. На початку 1990-х років в
Бейруті діяли 79 банків, загальні активи яких тільки за 1993—1995 зросли з 10,9
млрд. до 18,2 млрд. дол. В даний час рух капіталу на Близькому Сході здебільшого
контролюється ліванськими фінансистами.
- Державний бюджет. Фінансова система Лівану в цілому консервативна.
Податки в Лівані традиційно низькі, і в 1993 були в черговий раз зменшені:
максимальна ставка прибуткового податку склала 10 %, податку на прибуток — 10 %
і на дивіденди — 5 %. У 1994 державні доходи дорівнювали 1 млрд. дол. при
витратах 2,4 млрд. дол. Основними витратними статтями бюджету були
обслуговування державного боргу (35 %), зарплата державним службовцем (32 %),
оборона (22 %) і освіта (10 %).
- Суспільство
-
Соціальна структура. Найважливіша відмінна риса ліванського
суспільства полягає в існуванні безлічі різних релігійних громад. Найбільшою
християнською конфесією, яка охоплює близько чверті населення країни, є
мароніти. До 17 ст. до
маронітам відносилися в основному селяни, що проживали в північній частині
Гірського Лівану. Протягом подальших століть представники цієї релігійної
громади розселилися по інших районах. Другу за чисельністю позицію в
християнському середовищі займають православні, які зосереджені в першу чергу в
містах, а також у ряді сільських районів, наприклад в Ель-Кура. Ще одну крупну
християнську громаду представляють греко-католики, що проживають перш за все в
містах, особливо в Захлі (у долині Бекаа). Дві мусульманські громади, суніти і
шиїти, разом складають понад 50 % населення країни. Суніти в більшості своїй
городяни: вони широко представлені в таких міських центрах, як Бейрут, Тріполі і
Сайда. Шиїти, навпаки, віддають перевагу сільському способу життя і складають
більшість на півночі долини Бекаа і в південному Лівані. Друзи, як і шиїти,
переважно сільські жителі; вони зосереджені головним чином в південній частині
Гірського Лівану і в передгір'ях гірської системи Антиліван.
- Серед вірмен — найзначнішого неарабського етносу в Лівані — одні належать до
послідовників вірмено-григоріанської церкви, інші — вірмено-католики. У країні є
також невеликі громади яковитів, сиро-католиків, несторіан, католиків римського
і халдейського обрядів і іудеїв.
- Міграційні процеси. До отримання незалежності в роки Другої світової
війни Ліван був аграрною країною. Проте з тих пір відбувалася великомасштабна
міграція в міста, в яких в 1996 опинилося зосереджено 87 % жителів (в основному
в Бейруті, Тріполі, Сайді і Захлі). У 19 ст.
почалася активна і значна еміграція населення з Лівану, в основному до Північної
і Південної Америки, Західну Африку і до Австралії. Багато ліванських
емігрантів, принаймні першого покоління, навіть якщо вони виїжджають з Лівану
назавжди, не втрачають відчуття єднання з батьківщиною. У 1960 був утворений
Всесвітній ліванський союз, в завдання якого входило сприяння контактам
емігрантів з Ліваном. Багато Лівану, що як правило здобув хорошу освіту або
кваліфікацію, прямують у пошуках роботи в інші арабські країни, головним чином в
нафтовидобувні держави Аравійського півострова.
- Соціальне
забезпечення. Ліван став першою арабською країною, де була прийнята
розгорнена програма страхування. Ця програма гарантує безкоштовне медичне
обслуговування і стаціонарне лікування за пониженими цінами для більш ніж 600
тис. людина, зайнятих в приватному секторі. Програма фінансується за рахунок
приватних внесків і державних субсидій. Соціальне законодавство Лівану також
забезпечує виплату посібників з безробіття і регулює працю неповнолітніх. Багато
релігійних добродійних організацій і інші суспільні об'єднання фінансують зміст
притулків для сиріт і різні соціальні проекти.
- Народна освіта. Система освіти в Лівані включає п'ятирічну початкову і
семирічну середню школу, а також професійні училища з чотирилітнім терміном
навчання і Ліванський університет в Бейруті. Деякі з кращих приватних шкіл були
засновані іноземними католицькими (в основному французькими) і протестантськими
(переважно британськими і американськими) місіонерами ще на початку 19 ст. Вони
створювалися також місцевими християнськими церквами, приватними особами і
мусульманськими організаціями. Приватні школи спочатку мали свої власні учбові
програми, які поступово все більш стали зближуватися з учбовими планами
державних шкіл.
- Ліван виділяється в арабському світі найвищим рівнем письменності населення.
У 1995 грамотними були 92,4 % всіх жителів Лівану старше 15 років.
- З семи університетів Лівану, в яких в 1993/1994 числилося бл. 75 тис.
студентів, старий і найбільш престижний — Американський університет, заснований
в 1866 як Сирійський протестантський коледж. Навчання ведеться на англійській
мові. Відомий також університет Сент-Жозеф, організований в Бейруті французькими
єзуїтами в 1881. У 1953 в Бейруті був створений Ліванський університет, а в 1960
— Арабський університет (філіал Олександрійського університету в Єгипті). У 1950
в Джунії відкрився університет Сент-Еспрі-де-Каслік. Є також декілька коледжів,
що спеціалізуються в таких областях, як вища освіта, теологія і музика.
- Видавнича справа. Відродження арабської літератури в 19 ст.
з'явилося плодом праці ліванських філологів і публіцистів. Завдяки їх зусиллям
відродився інтерес до класичної середньовічної спадщини і сформувався сучасний
арабський літературний стиль. Родоначальниками арабської журналістики не тільки
в Лівані, але і в інших арабських країнах був Ліван, перший національний, що
заснували, видавництва. Ліван як і раніше зберігає славу провідного центру
журналістики і друкарської справи в арабському регіоні. Газети, що видаються в
Бейруті, і журнали називають «парламентом арабського світу», оскільки саме на їх
сторінках ведуться суспільні дискусії з проблем, що хвилюють всіх арабів. У
першій половині 1990-х років в країні виходили в світ 16 щоденних газет
загальним тиражем 500 тис. екземплярів, а також публікувалася щотижнева і
щомісячна періодика на арабській, французькій, англійській і вірменській
мовах.
- Радіо і телебачення. З 1975 в країні діяла множина радіо- і
телестанцій. У листопаді 1996 уряд Лівану під натиском сірійських властей
скоротив число телевізійних станцій до п'яти. На 2001 рік вони належали
прем'єр-міністру Рафіку Харірі, міністру внутрішніх справ Мішелю аль-Мурру,
ліванському мільярдеру Ісаму Фарісу на паях з міністром Сулейманом Франжія,
організації «Хізбалла» і голові Палати депутатів Набіху Беррі. У 1995 населення
країни користувалося 2247 тис. радіоприймачів і 1100 тис. телевізорів.
- Установи культури. У Лівані налічується 15 крупних бібліотек, зокрема
Національна бібліотека в Бейруті, що є також депозитарієм документів ООН, і
найбільша в країні бібліотека Американського університету. Серед провідних
ліванських музеїв виділяються Бейрутській національний музей, який служить
основним сховищем фінікійських старовин, і музей Американського
університету.
- Свята. До головних національних свят відносяться День незалежності, що
доводиться на 22 листопада, і День мучеників, що відзначається 6 травня в
пам'ять страти ліванських патріотів турками-османами в 1916. Основними
релігійними святами вважаються християнські Різдво, Новий рік і Великдень і
мусульманські Новий рік, свято жертвопринесення ід аль-адха (курбан-байрам) і
день народження пророка Мухаммеда.
-
Історія
- Ліван в давнину. Ліван був заселений фінікійськими племенами біля 3000
р. до н.е., з того часу його узбережжя отримало назву Фінікія. У VI—IV вв.
до н.е. територія Лівану входила до складу Персії, потім до імперії
Олександра Македонського, Селевкидів,
а з I в. до н.е. — Римської
імперії.
- Арабський вплив. Після арабських завоювань VII століття сюди починає
проникати арабська
мова і іслам.
Процвітаючі міста побережжя перетворилися на невеликі рибальські села. Гірські
райони стали притулком для переслідуваних релігійних меншин. Так, в VII—XI вв.
до Північного Лівану з долини р. Ель-Аси (Оронт) переселилася монофелітська християнська
громада маронітів.
На початку XI в. у Лівані розповсюджується релігійний перебіг друзів (на ім'я одного із
засновників навчання Мухаммеда ад-Даразі); друзи поселилися на центральному
плато в горах і біля гори Хермон.
- Середні віки. У XII столітті територія Лівану увійшла до складу Єрусалимського
королівства хрестоносців.
З 1261 року Ліван знаходиться у складі Єгипту. Після
вигнання хрестоносців з Сирії в 1291 друзький клан Бухтур затвердився в Бейруті, і його
представники поступили на службу до єгипетських мамлюкам, що правив у той час в
Єгипті і Сирії, як кавалерійські офіцери і намісники. З 1517 Ліван переходить до складу Туреччини.
- Нова історія. З 1918 р. Ліван підпадає під протекторат
Франції. Починаючи з
1934 президентами Лівану обиралися тільки
мароніти. Після 1937 прем'єр-міністрами
призначалися лише суніти. Більшість сунітів
Лівану, знаходилися під впливом сирійського націоналізму. Вони вороже віднеслися
до французької окупації і виступили за включення Лівану до складу Сирії. З
іншого боку, мароніти і частина друзів вітали проголошення незалежності країни і
доброзичливо відносилися до французів. У 1946 останні британські і французькі солдати покинули
територію Лівану.
- Громадянська війна. У 1973
почалися озброєні зіткнення між ліванськими урядовими військами і палестинськими
загонами, створеними переселенцями з Палестини
під час Шестиденної
війни. Ліванські мусульмани підтримали палестинців, що привело у 1975 до початку Громадянської
війни в Лівані, яка закінчилася Таїфською
угодою 1989 року. З 1982 року — періодичні сутички з Ізраїлем через
напади на Ізраїль палестинських біженців та радикальних мусульманських груп
Лівану.
- Сучасна історія. 3 вересня 2004 року ліванський парламент не прийняв
поправку до конституції, яка дозволила просирійському президенту Емілю
Лахуду продовжити термін знаходження на посаді, що привело до значної
напруженості. В результаті Рада
безпеки ООН за ініціативою США і Франції прийняла резолюцію з вимогою
вивести з Лівану всі іноземні війська. Сирія неохоче починає вивід військ, але
повністю закінчує тільки після вбивства колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка
Харірі 14 лютого 2005 та хвилі антисирійських протестів, що послідували за
цим (Кедрова
революція). 12 липня 2006 року Ізраїль почав військову
операцію на півдні Лівану з ціллю витіснення звідти радикальної організації
«Хізбалла» та
припинення її нападів на Ізраїль, яка була
закінчена припиненням вогню 14 серпня 2006 року.
|
